Маршрутка. Пів на першу дня, а тому в ній, хоч і не кінцева, є одне сидяче місце. На зупинці в маршрутку заходять бабуся в панамці і хлопчик років 10 з торбинкою форнетті. Поки бабуся товчеться на вході, хлопчик швиденько прошмигує на вільне місце, всідається і втуплюється в вікно. Бабуся поглядом окидає пасажирів і звичним рухом нависає над підходящим молодиком. Той якось з неочікуваною готовністю здається: „Садітєсь”. Бабуся мовчки вмощується. Маршрутка їде. Бабуся: „Сірьоженька, дєтка, тобі ні дуіт?” „Нєт, бабушка,” – не обертаючись відповідає хлопчик з форнетті.
Advertisements
обожнюю підглядати
хоча так часто від побаченого стає гірко
я от як раз думала, шо якось раніше любила дивитись на людьми, а зараз усе менше. боротьба бажань обматюгати і надавати по голові – не найприємніше відчуття.
а тим більше дєтям.
да. негуманно. а пенсіонерам як негуманно. жах.
страшно жить, але не все ще втрачено
точно? ну якщо ти так кажеш…
верь мне, сестра!
еххх, была не была!