Вчора перебирала шафу. І знайшла там великий непрозорий пакет, всередині якого покоїться не шо інше, як моя весільна сукня. Ця дебела атласно-кружевна шматина вишуканого кольору шампанського лежить на полиці метвим грузом майже півтора роки. Мертвим, як Лєнін. Її навіть для увісілітільно-іротічіскіх заходів не використаєш ну ніяк: це одіть, а потім знять – задача, шо вимагає немалих сил і ресурсів. Так лучче, я так думаю, ті ресурси пустити в благе русло, а з сукнею зробити шось інше.
А тіперь, вніманіє, вапрос!
Шановні панії заміжні жінки! Що ви зробили зі своєю весільною сукнею?
ЗІ Якщо ви раптом пані чи пан сожитель чи сожитільніца панії заміжньої жінки і випадково бачили, що вона (жінка) з нею (сукнею) зробила, ви маєте дати свідчення розкажіть, будь ласка.
артіфакт August 30, 2007
Advertisements
хех, а я от не буду на весіллі в сукні. я як настоящий
панкавангардистестетпрагматик буду в костюмі. шоб не виникало проблем ресурсів і мертвих грузів 🙂я теж так (от саме так) думала до останнього момента :)))) а потім оп – і атлас з кружевом. не встояла дєвочка :))
ну, в мене костюм вже в шафі, діватися нема куди 🙂
у, то вітання з наближенням приємної події :))
А я напрокат брала.
я шила. бо після обходу крамниць склалось враження, ніби жінки, вищі за 1 70 заміж у нас не виходять. у прокат спересердя і не потикалась.
ги, а у мене, навпаки, таке відчуття, шо нижчих за 170 у нас не буває:))) правда, не коли весільну сукню, а коли джинси шукаю:))
так шо то видно таке щастя:))
оу, джинси то окрема історія. мені дуже подобається стандартний діалог з продавцями в крамицях:
– у вас мій розмір є?
– а який ви хочете фасон?
– ви мені скажіть спочатку, чи є у вас мій розмір.
– ну… немає.
ага, а я балдю від ідалогів при купівіл костюму на тата:
Мама: Нам портібен ТЕМНИЙ костюм ПЯТДЕСЯТ ШОСТОГО розміру.
Продавщиця: А вот свєтлєнькій, підісят втарова!
Ну, бля, якшо зі “свєтлєньким” ще можна змиритися, то ЯК впихнути тата в 52-й???:-)))
О, якщо шила – то ж зовсім інша річ. Яку не можна вважати мертвим вантажем. Бо образиться.
ну я ж не своїми руками. а в кравчині. а це майже шо купила. (я в цьому буду впевнена,бо не хочу, щоб воно ображалось. не треба нам образ:)
моя сукня лежить таким самим мертвим грузом, іноді заважаючи мені добратися до більш потрібних речей. Викинуть – жалко, віддати якійсь подружці – та хто ж його візьме, кожна свою захоче купити; повісити на плечики – так вона півшафи займе… словом, як щось із цим питанням вирішите, маякніть)))
та була в мене думка подарувати подружці-студенці-акторці на перешивання для сценічної мети. та поки я цю думку придумала, вона встигла закінчити і кудись пропасти. хорошая мысля, як то кажуть, приходит опосля.
Я свою сукню надягаю, коли читаю моноспектакль “Ревность”, що відбувається так рідко, як інші одружуються.
вот это достойная судьба. повезло платью.
моя сестра просто відвезла його назад у прокат
покаталися і досить
мудра жінка :))
з чим, з чим? (запитала б моя дружина:)
єслі у вас нєту тьоті :))))))
ага, мен теж – зарані – чце питання мучить. виходити заміж у порокатній сукні, в якій до мене вже купа народу перевиходила я не хочу, хочу шити чи купувати (якшо, конєшо, на ЕТОМ хтото схоче жениця, бгг), а потім мене жаба задаве дивтись, як вона жовтіє в шафі! Так само, як випускне плаття. в яке моя менша сестра, засранка, перед своїм випускним вже не влазила, бо я дрібніша, ий.
випускне своєя теж, доречі, вдруге так ніколи і не вдягла. бо схудла сильно. а вона таке красіве було, чорне-класичне-вечірнє.ех 🙂
схууууууууууудлаааааааа
ииииииииии
а я навпаки:-)
ну, власне, я набрала те, ш мала би набрати дівчина з часу 16-ти років:-)
ну а я втратила те, що сходить з підлітка, припухлого з приводу гормональної переубдови :))) і стали ми всі красіві-красіві!
та ужас, як чоловіки досі по вулицях ходять,а не без чюйств падають??:))
у них імунітет – вони навчились ходить без чуйств і приходити в чуйства прямо на ходу, вибачайте за каламбур 🙂
нічого. дочка маленька була- наряджалася, грала в принцесу.
а потім я виїхала в Америку- воно залишилося.
а я в маминій фею грала в шкільній виставі :)))
а я свою сукню віднесла в хімчистку та забула звідти забрати
оце так доля в сукні 🙂
Я одягаю свою весільну сукню раз на рік, щоб переконатися, що фігура залишається незмінною. Чотири роки це спрацьовувало, а далі – побачимо…
хороша ідея, хороший стимул. не дарма ти так добре виглядаєш ;))))
мерсі за компліман:)
Мені до того весільного щастя ще можна жити. А от випускна(було же ж такє!!)
була диво яка прахтична, тобто то навіть не сукня була, а корсаж зі спідницею(помірно пишною), це все щастя чорне і срібно-ланцюгові прикраси, ну як рокерша на фабриці зірок№157)))) Зате досі можна його обнатхненнившись вигуляти: вєщ практічна. Є підозри, що весільне вбрання(як хтось витримає космічно-психічні перевантаження:)) буде чи не комбінезоном, бо ж і справді, шо потім з тим тортом(пардон, такі вже у мене з цими платтями асоціації)) робити))))