м'ятний чмих

дієслова та інші слова

порнографическое моральное превосходство April 23, 2008

Нещодавно вибирала собі книжечку на почитати. Дивилась, дивилась на полички. О, думаю: Гомбрович. Томяра – зібрання творів, в якому два нечитаних романи. “Космос” і “Порнографія”. Гм, що там у нас… “Порнографія”. Нормально, по сторінках вистачить. Про що б це могло бути. Таак, Фредерік якийсь, Іполіт, абзаци величенькі, діалогів майже нема. Зате є… помітки на полях. Мої!
Поки перетворювала ті помітки на виписки (див. під кат), книжку згадала. Нічогенька. Про молодість, любов до простого народу, кохання і моральну вищість.

Отже, Вітольд Гомбрович, “Порнографія”.

Однако я знал…, что человек иногда делает такое, что с виду может показаться совершенно бессмысленным, но человеку эти действия нужны лишь затем, что они определяют его – чтоб далеко не ходить за примером: кто-о способен на совершенно бессмысленное буйство, только чтобы не чувствовать себя трусом.


Ах, я почти что видел Фредерика, как он где-то там, подперев голову руками, медитирует, что грех доходит до самой глубокой конфиденциальности, сплачивает не хуже жарких ласк, что личный, потаенный, стыдливый грех, являющийся общим секретом, столь же водит в чужое существование, сколь физическая любовь – в тело.

Но когда человек возбужден, влюблен в собственное возбуждение, возбуждается им, тогда все остальное для него перестает быть жизнью! Еще раз указывая на Кароля компрометирующим пальцем, я настойчиво гнул свое…


Она поддакнула ему тихо, но очень внимательно, как бы подтверждая его слова и соглашаясь в каком-то благосклонном и неожиданном с ним единомыслии – как будто и ей не были чужды случайные проникновения в какую-то случайную вещь, неожиданные фиксации безразлично на каком предмете, который становился самым важным в силу именно этой фиксации… о, у этих двух было много общего!

Уставшие до потери сознания, мы попадали в постели, ночь и утро я проспал тяжелым сном, а к полудню меня облепили неуловимые впечатления, назойливые, как мухи, и мелькали перед носом.


Но мы должны (его “должны” звучало доверительно и драматично), должны переживать все губже и глубже.

Ведь нас Народ связал: мы были товарищами и братьями, разве что братство это было как лед холодным, здесь каждый был инструментом в руках каждого и каждым можно было распорядиться как только заблагорассудится, лишь бы во имя общей цели.


Ах, я знал – и не знал – известно, но неуловимо…

– И что же вы ей скажете?
– Я сам веду себя прилично и ее заставлю вести себя прилично. Я веду себя уважительно – я уважаю ее и заставлю ее уважать меня. Я так поведу себя по отношению к ней, что она не сможет отказать мне в своем чувстве и своей верности. Я верю, что уважение, почтение, понимание, – что все это обязывает. И по отношению к этому молокососу я тоже поведу себя как надо. Сейчас вот только он вывел меня из равновесия – этого больше не повториться.


Теперь уже известно, что я пру к тому,чтобы получить задание, не из-за моей верности долгу,а лишь затем, чтобы не дать ему ее – чтобы не потерять над ней морального превосходства. Вся моя нравственность лишь для одного: чтобы обладать ею!

Натомість прочитався Густав Майрінк: “Вальпугрієва ніч” і “Білий домініканець”. Звісно, дехто услід за Борхесом інтилігентськи верне носа і твердить, ніби крім “Голема” нічого вартісного Майрінк не створив. Ну так, може, воно й не золотий фонд світової літератури. Але це до такої міри дикопоетичнонаївно: з розряду готичних романів, деяких писань німецьких романтиків, і звісно – народних і літературних балад, де всі вмирають, потім встають з могил, а потім вмирають всі, хто не встиг на початку.
Мені навіть трошки жаль, що я не прочитала “Вальпугрієву ніч” перед тим, як їхати до Праги. Під час написання Майрінк звертався до середньовічних чеських хронік, до моторошних празьких легенд. Все це багатсво він намотав на власні містичні переконання. Вийшов непоганий клубок: з убивцями, кровопивцями, одержимими, божевільними, закоханими, чорною магією, мухами і опудалом коня. До речі, один персонаж цього клубка згодом перкочував до “Майстра і Маргарити”: хазяїн ресторації, який колись, кажуть, був піратом.
Вразив образ Яна Жижки. Згадались розділи “Імені троянди” про єретика, що очолював повстання, а також Майрінковий же “Янгол західного вікна”. Півбезумні, пророкоподібні, фанатичні чільники чорно-сліпого натовпу. Направду дуже цікава тема. От у “Війні кінця світу” Маріо Варгаса Льоси ідеолог народного повстання інший – світлий, легкий, майже святий. Його шкіру по смерті б ніхто й не подумав натягнути на барабан. Хоча… Не згадаю, може й була там якась магічна расчлєньонка. Та навряд. От у власне “полководцях” з “Війни” багато більше проглядало скаженої одержимості, але все одно вони видавались людяними й добрими. Наче лідери визвольних народних рухів в шкільних підручниках з історії.
Щодо “Білого домініканця”, як написано в примітках, чистий без домішок роман-ініціація: даосизм, Майрінкова улюблена тема з духовним єднанням чоловічого і жіночого начал, зв’язок і єдність з предками, чисті душі, духовні спокуси, розвінчування спіритизму… Таке. А ще – родовий дім, в якому кожне нове покоління добудовує собі поверх, а на нижні, старіші, ніколи не спускається.

Advertisements
 

3 Responses to “порнографическое моральное превосходство”

  1. gogoshara Says:

    а мені подобається майрінк, він по-доброму трохи шизанутий

  2. Anonymous Says:

    реально геніально. чудовий віршик:)


Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s