м'ятний чмих

дієслова та інші слова

есей для Марії January 15, 2010

(Цей есей писався на прохання Марії Шунь спеціально для “Антології авторського зарубіжжя“, в якій згодом і вийшов у світ)

Уже майже десята вечора. Мій синок, названий іменем одного з числених юдейських царів, спокійно спить у своєму ліжечку. Вікно його кімнати виходить на площу, посередині якої танцюють двійко вистрижених із зелені павичів. Над моїм вухом голосно цокає годинник із зозулькою, який колись так само голосно цокав в будинку чоловікового діда у Часов’ярі. Я знаю, що то був дуже веселий та гостинний дім. Я сиджу за великим обіднім столом і дивлюсь в екран ноутбука, думаючи про себе, про Ізраїль, про час і про вчинки. Переді мною стіна, прикрашена абстрактною репродукцієїю, а зліва – велике вікно, за ним місто: будинки, парки, дороги, сади, готелі, а за готелями – море (я знаю, що воно там, хоч його і не видно).
Чесно кажучи, я би ніколи не повірила, що так швидко звикну до моря. Що за лічені місяці воно перестане бути для мене щоденним магнітом, магією і світовою таємницею, а стане просто морем. Я уже цілковито спокійно можу сказати, що на пляжі нині буде вітер, а тому ми краще поїдемо гуляти деінде. І у мене вже викликають посмішку безумні туристи, які в зимні +20 біжать пошвидше зануритись в солоні зеленкуваті хвилі. Ні-ні, не зрозумійте мене неправильно: літній захід сонця над морем вартий того, аби просидіти кілька годин на пустіючому пляжі. Сто разів вартий. Але гостре замирання в грудях від шурхотіння води по піску, від запаху вітру, від особливого кольору зірок, які висять над принадними глибинами, кудись зникло цілковито безслідно. Могло так статись, що його злизали хвилі.
Магія віднайшлась в іншому. І я би ніколи не додумалась шукати її там, де випадково знайшла. Якщо навесні їхати від нашого будинку до нової промзони, то перед заїздом на міст, під яким іде залізнична колія, варто відкрити вікна авта і пригальмувати. А можна і зовсім зупинитись. Можна навіть вийти з машини і сісти в кількох кроках від дороги. Сісти, закрити очі і вдихнути на повні груди запах, яким, як на мене, може пахнути лише майбутнє – світле-світле, солодке-солодке, жадане-жадане, наче весняне небо.
А ще так пахнуть, коли квітнуть, цитрусові сади. Так пахнуть навіть кілька білих квіток на маленькому апельсиновому деревці. Як же вони пахнуть! У цьому запаху нитка солодка, нитка холодна, нитка золота – тонка грива коня, що він галопом мчить кудись ген-ген туди, де так хочеться побувати. І де обов’язково побуваєш. Чесне слово, коли-небудь обов’язково побуваєш.
Коли я вперше приїхала до Ізраїлю, була весна. Кілька днів ми тоді провели у Тель-Авіві. І через якусь чергову екскурсію я опинилась рано вранці на вузеньких вулицях одного зі старих тель-авівських районів (точніше не скажу – я досі абсолютно не знаю цього міста). Вулички прокидались. Продавці відчиняли крамниці: вони піднімали ролети, і маленькі, набиті різноманітними кольоровими товарами приміщення лишались цілковито без зовнішньої стіни. Деякі продавці витягали маленькі пластикові столики, стільці і всідались на тротуарі, деякі виносили з крамниць прилавки, стенди, стійки. Нечасті перехожі чимчикували у своїх справах, дехто зупинявся купити сигарет чи газету, обмінятись кількома фразами з торговцем. А кав’ярні уже давно працювали. Люди сиділи за маленькими столиками, пили хто еспресо, хто капучіно, хто «кафе-боц» з невеличкої склянки, вони читали, розмоляли, передивлялись щось з екранів своїх мобільників.
Повітря того ранку пахло кавою, свіжими булочками, морем і ще чимось невловимо прекрасним: невимовно прекрасним майбутнім – нитка солодка, нитка холодна, нитка золота. Того ранку, тієї миті я подумала, що дуже хочу повернутись до цієї країни.
Та, як казав Фідель, no todo en la revolución se huele a clavelinos. І був безмірно правий.
Першим ділом перестаєш бути снобом: «Ах, ну що ви, я ж інтилігентна людина широкої ерудиції, дипломи і досягнення, смаки та інтереси, тарам-та-ра-рам». Оце закінчується. Воно і зрозуміло: яка там широка ерудиція, коли читаєш по складах, говориш з акцентом і помилками, і не знаєш, як звали другого президента, третього премьєра і коли відбувалась передостання війна. За таких умов мимоволі стаєш гуманнішим: вчишся цінувати в людях не списки використаних джерел, а душевні якості.
Взагалі доводиться уважно поглянути на себе і спитати, чи ти і справді та людина, за яку себе маєш. Це питання стає рубом, бо на новому місці ти позбавлений історії. Тут неіснує тебе-першокласника, тебе-підлітка, немає людей, які б знали, ким ти був у 15, в 20, в 25. Твоя історія не відповість за тебе на питання, не виправдає тебе, не надасть об’єму твоїм вчинкам і бездіяльності. Ти являєшся людям – і собі – чистим сьогоденням, і воно наповнюється значеннями, на які ти, їйбо, не чекав.
Принаймні так це відбувається зі мною. Я вдивляюсь в лінії на своїй долоні і звітую собі в тому, що не стала розумнішою. Проблема, яка була складним ділом 10 років тому, не стала простішою зараз. Так, можна мати ілюзію, ніби помудрішав, коли вирішуєш щось раз і назавжди. А от якщо доводиться повертатись на ті самі точки вибору, які, здавалось би, проминув уже міцно і давно, стає ясно: можливість виправити помилки – то чудова нагода наробити нових.
Ізраїль дуже особлива країна. Древня і вражаюче молода. Багато в чому західна, але така невиправно східна. Дістатись сюди землею неможливо. Тут заведено мати багато дітей. Тут на площі завбільшки з Київську область вміщуються гори, дві пустелі, узбережжя трьох морів, без ліку священних місць та міст.
А яких тільки мов та їх сполучень не почуєш. Іврит та арабська, англійська усіх марок і розливів, французька, іспанська, угорська, румунська, шведська, російська, португальська, амхарська тощо і тощо. Усе це змішується і постає у цілковито фантастичні фігури.
– «Камон сава, Моріс!» – «Сава, барух а-шем!»
– «Дєточка, мотек, такшиві сюда!»
Свої випадкові зустрічі з українською я колекціоную, нумерую і складаю до окремої шухляди.
1. Центральна вулиця міста, доволі людно.
– Рідна мати моя, ти нооочей не доспаала, ти водила менеее у поля край села…
– О, так вы еще все помните!
– Ну конечно, Танечка, конечно.
2. Чи не єдиний у центрі міста таксофон.
– Нє, ну ти прикинь, і не заплатив, а я фігачив…
3. Той самий таксофон.
– Ох, я вже й не знаю, що робити, таке горе… (Плаче) Хоч би приїхала вона.
4. Набережна.
– Непогано тут. Море чудове, пляж такий красивий, тихо.
– Ну да. Тільки чим тобі в Турції гірше, я не розумію.
– Ну скільки ж можна – Турція-Єгипет-Єгипет-Турція!
5. Ринок.
– А абрикоси іще дорогі, так? Кама мішміш оле? Ого!
– Та ну і шо, купи, якщо хочеться.
6. Парк, 9 ранку.
– Ніч темна людей всіх потомлених скрила під чорні широкії крила…
Обертаюсь. Древня старенька читає своїй сидусі-філіпінці.
От, власне, і все. Я, звісно, не включаю до списку навмисні переходи у розмові, дзвінки друзів і україномовну рекламу, в комплекті з якою транслюються російські канали.
Останні я, до речі, волію не дивитись.

Advertisements
 

8 Responses to “есей для Марії”

  1. someoneua Says:

    понравилось ))

  2. roksi82 Says:

    Ндя! “…вчишся цінувати в людях не списки використаних джерел, а душевні якості.” Так і є! Хоч я не там, а тут ))), все ж переживаю таке ж… )))
    (Це для Марії – я знаю якої, так? Туди, куди і я писала, та? ))))

    • mint_sniff Says:

      думаю, то спільне явище для багатьох місць )))
      очевидно, що саме для тієї Марії, про яку ти подумала :)))

  3. panchoxa Says:

    чудовий есей! раптом пригадалось тих кілька зустрічей у Львові і Києві, де ми перетинались. мені б хотілось зустрітись з тобою колись ще раз. і послухати, як ти читаєш вірші 🙂

    • mint_sniff Says:

      дякую :)я би теж із задоволенням зустрілась, поговорила і послухала твоїх віршів. сподіваюсь, колись іще доведеться 🙂

  4. списки джерел :))


Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s