один мій знайомий – перукар, що тримає цирульню у вузькому провулку
неподалік міського ринку
має звичку, яка (я так думаю, але це виключно моя точка зору) стала причиною самої себе.
це, як на мене, не зовсім хороша звичка.
не те щоб я когось осуджувала, але… ви мене розумієте.
одним словом, нерідко він, уже повісивши на двері своєї цирульні
(“Чоловічі стрижки. Вуса й бороди. Майстер найвищого класу”)
табличку “Зачинено. Приходьте взавтра”
і вимкнувши у залі світло,
сідає в одне з тих великих і зручних крісел,
де буває так кортить задрімати чи не кожному з його числених клієнтів.
він нахиляється до тумбочки під великим дзеркалом, проти якого стоїть те велике крісло
і в якому відбиваються – темний зал і силует мого знайомого перукаря,
він дістає із тумбочки круглий скляний акваріум
і ставить його перед собою на столик.
він витирає долоні собі об коліна.
якщо очі уже звикли до темряви, то можна побачити,
що в акваріумі бовтаються на тонких дротинках
кілька паперових риб.
кілька саморобних паперових риб.
жовта, червона і синя.
три саморобні паперові рибини з очима із сріблястих паєток.
три рибини. шістко очей.
мій знайомий перукар кладе долоні на холодні стінки акваріуму.
він притискається носом до скла.
він закриває очі.
і – починає говорити.
він говорить швидко, але не затинаючись.
так говорять, коли завчасно продумують те, що хочуть сказати –
швидко, але не затинаючись.
він розповідає про важливі речі.
так, я думаю, що він розповідає про справді важливі речі.
ви знаєте, в нього є родина, і вони його насправді люблять.
і з ними можна говорити, вони хороші люди.
і… він перукар, ви розумієте. тобто щодня його може вислухати будь-хто з клієнтів.
можливо, деякі з них були б навіть не проти послухати.
і розповіли б якісь важливі речі у відповідь.
так, я впевнена, деякі були б зовсім не проти.
і ще… ви мені вибачте, але я не розумію
про які такі важливі речі можна щодня розповідати.
звідки стільки важливих речей, про які неодмінно необхідно щодня розповідати,
береться під вивіскою
“Чоловічі стрижки. Вуса й бороди. Майстер найвищого класу”
м'ятний чмих 
))))) а ми ходимо до центру, де роблять масаж, гімнастику та водні процедури. і там є великі три акваріуми, в одному з них живуть три білі жаби, кілька сомів та ще якась живність. поряд стоїть дві клитини з двома парами папуг, їх малеча називає “кєшами”, хоча ніяк вони на тих кєш не схожі. цікаво те, що найбільша жаба – найкомунікабельниша. вона зависає навтпроти твого погляду, коли ти розглядаєш її пузо та майже прозорі перепонки, і гіпнозує тебе дивним розрізом своїх жаб,ячих очей.
то випадково не гіпножаба?
ooo, гадаю дуже схожа очима, тільки ті – білі
круто
мерсю
про це слід спитати риб.
обов’язково слід спитати риб.
не виключено, що саме так він і почав
П’ять зірочок!
Аня, просто молодець. Найвищий ступінь естетичного задоволення.
дякую тобі, едварде нортон! рада, що тобі сподобалось. ти дуже крутий актор! ;))
Мені насправді дуже сподобалося. Принаймні, найкраще з того, що було в україномовній літературі цього року.
Ще думав наговорити тобі безліч компліментів, але оскільки тут до мене ставляться як до в’язня образу, залишу їх при собі ;))
Так не чесно. Наобіцяти компліментів і не сказати. Це, за Крлсоном, як один торт і багато свічок :))
Насправді дуже втішена. І цеє… Добре, що рік лише починається :)))
Крлсон для мене не авторитет. Так само як і Боян Кркіч. Окрім того, я хитрий і підступний. Все це разом дозволяє мені залишити компліментікі до якогось великого державного свята.
Добре, що рік тільки починається. Пиши, Аня, ще. Ти молодець.
От же молодьож пішла. Уже і Карлсон для них не авторитет! Нічого святого. Ехххх…
Про вивіски:
У дореволіційному Бахмуті – саме на тій вулиці, де жив мій прадід – була перукарня. З вивіскою: “Стрижка, брижка волосей. Парикмахер Елисей”.
Краса 🙂 Таке має лишатись у віках )))