Юлія Мусаковська
***
твій обранець прекрасний подруго
серпик місяця над чолом його
розпустились хмар білі лотуси
хто вписав його у полотна ці
хто замкнув його в цьому вимірі
і ходити пустив між живими
з нетутешньої глини зліпленим
стільки світла в нім – тільки сліпнути!
простір кришиться повний клекоту
сім вітрів зрослися у плетиво
сім вітрів кричать ніби сім жінок
тисне ребра плід на губах пісок
де ступає він проросте лоза
я почую все, що він не сказав
риба голосу між долонь тремтить
рибу спіймано – як не дбала ти
рибу викрито – ох недбала ти!
ой глибоко я вмію рибалити
глянь за спиною день і ніч висить
зі зміїних кіс найпевніша сіть
срібло скрапує на шовки твої
чи то риби луска чи луска змії
визираючи з моря його човна
коли вечір закине сіті у нас
запитай себе люба подруго
у моєму вікні чи не тінь його
