м'ятний чмих

дієслова та інші слова

краплини води вистигають на моїй шкірі February 7, 2018

***
вирвавши з коренем усі слова
любов
мовчки дивиться
лише б виглядати спокійною
он, мартини всередині кричать
хіба мало цього?

 

Із пояснень

твоя туга
торкається мого тіла так
ніби
я стою тут мокра і гола
і краплини води
вистигають на моїй шкірі

 

***
Між
Кутастих гілок твоїх плечей
Стигне мій сон
Оп-оп
Птахи поїли
Оп-оп
Вітер погойдує кутасті гілки твоїх плечей
Оп-оп
Узимку дерева білі

 

***
Я думала, у краси немає хвоста
Мабуть, помилялась
Ловиш її ловиш
А лишаються лиш опіки на пальцях
І поламані нігті

 

***
Отак буває
Розсиплеш ненароком зір
Повен чумацький шлях
Просто на підлогу
Так незручно, думаєш потім,
Вийшло
Сподіваєшся
Що хоч дрібних червоних мурах
Ніхто не помітив
І хоп
Злизуєш двійко з пальця

 

Art by Yuko Shimizu

Art by Yuko Shimizu

 

Advertisements
 

пожежні літаки розбризкують на нас морську воду January 15, 2018

***
приходить день
відкриває пащу
кидаєш у неї
слова вчинки слова
погляди поцілунки обійми слова
жаль не маєш
прекрасної діви
чи хоча б стада білорунних овець

***
на тобі випростаній
лишає
подряпин ліхтарі
синці тіней
від
високих і низьких будинків
місто
то жене, то спиняє
де тобі знати

Дух пустелі
ти знаєш
часом до міста приходить таке повітря
яке не вміє щоби ним дихали
може це і не повітря насправді
а душа вогню і холоду
і ми лежимо на вулицях як рибини
лежимо в офісах і магазинах
на зупинках і дитячих майданчиках
як рибини б’ємося у власних ліжках
а пожежні літаки розбризкують на нас морську воду

Дощу не існує
мої ноги шукають твої сліди в заростях розмарину
надто легко відмахнутись
сказавши, що сльози від сонця
легше, аніж від золотої бджоли

***
ось гостра нудьга
люта як у дитинстві
коли чекаєш на чудо
і здогадуєшся що його не буде
і підозрюєш що зараз воно стається деінде
це як фантомне бажання закурити
якщо закурити воно не мине
бо ти вже стільки років не куриш
це як фантомне бажання побачити когось
кого треба було
дуже треба було побачити раніше
тоді
давно
і хвилини тягнуться тягнуться
тягнуться поки не

***
вересень залишився там де був
перекреслений
та ні
як я люблю начорно
вимараний
залишився там іти по вологій траві
босим
ніяк не побачити мені його лиця
йому ж не дійти
лиш трави згасатимуть

Art by Karolina Koryl

Art by Karolina Koryl

 

хто в моєму квітнику April 28, 2010

– Хто в моєму квітнику?
– Твої квіти. – Мої квіти.
– Що в моєму квітнику?
– Трави, сонце, тіні, віти.

– Хто в моєму квітнику
червоніє? – Червоніють
дві троянди на кущі
в росах мріють, майоріють.

В однієї пелюстки
шарлахові і шовкові,
а у другої з парчі,
пурпурові, повні крові.

– Як я їх ножем зітну?
– Разом з гіллям, разом з зіллям.
– Вирву й вкупу ув’яжу
міцно-щільно, незроздільно.

І на землю кину їх
засихати, помирати,
у обіймах задушних
вік короткий доживати.

А як стануть пил та гній
мої квіти-самоцвіти,
то мене коханий мій
вже не зможе залишити.

Вже ніколи не піде
він від мене, лиш до мене
стежка кожна приведе,
у мій присадок зелений.

– Хто в моєму квітнику?
– Твої квіти, твої квіти.
– Хто в моєму квітнику?
– Мої квіти, мої квіти.

 

синій April 24, 2010

помалюй мені серце на синій

синій – такий як крила
в чайок і голубів
синій – такий як відбиток
на мокрім піску твоїх ніг
синій – неначе краплина
води на сливовій шкірці
синій неначе гостре
синій як плаття із ситцю

серце моє стане небом
дзвонитиме в піднебінні
його на шмати розрізатимуть
маршрути авіаліній
серцем моїм на південь
летітимуть хмари мокрі
серце моє щоночі
проштрикуватимуть зорі

серце моє замовкне
вічним гудінням руху

серце моє як пташка
буде співати. слухай.

 

я би хотіла знати April 6, 2010

я би хотіла знати, про що думає земля
земля
яка так схожа на жінку
про що вона думає,
тримаючи на собі усі ті міста і дороги і кораблі
пускаючи присмоктуватись до себе хліборобів
дозволяючи шукати у своїх глибинах скарбів шахтарям і авантюристам.
про що вона думає
глиною, піском, камінням, солодкими чорноземами,
про що вона думає
розпеченою магмою
і що відчуває там, глибше – у верхній і нижній мантіях

а ще я би хотіла знати,
про що думають ті чотири слони,
на спинах яких лежить вигнута, наче щит, земля
про що вони думають, знаючи, що їхній вантаж – на вічні віки
цілком звітуючи собі, що ніколи не прийде полегшення.
хіба якщо слон-побратим (коли його попросити, злегка токнувшись хоботом)
на кілька жаданих митей візьме на себе подвійну вагу.
про що думають ті чотири слони,
вічність переступаючи з ноги на ногу,
посмикуючи вухами
та глибоко й шумно зітхаючи, – так глибоко й шумно, як вміють лише слони
так, я би хотіла це знати

а ще я би хотіла знати,
про що думає черепаха, на спині якої стоять чотири слони.
про що вона думає – така велична у своїй самоті і вічності
у невідворотності свого призначення
як вона живе з цією величчю
з цією невідворотністю
і незамінністю
що вона відчуває,
коли з невідомих нікому причин раптом, піднявши важкі темні повіки,
вона відкриває свої невеликі майже без білків очі
і повільно-повільно крутить головою

але найбільше я би хотіла знати
чи за всю минулу вічність
за усю ту вічність, якій немає початку,
чи стало їй сміловості
глянути вниз

 

вирізати з паперу білих овечок March 8, 2010

давай вирізати з паперу білих овечок, баранів і ягняток і населяти ними
цілий всесвіт

нехай одна овечка
живе на полиці з тарілками
в ущелині
між великими обідніми тарілками і мисочками для супу
її товарка, трохи товстіша і кудлатіша,
житиме вище, на полиці з чашками
і вони перегукуватимуться, коли їм ставатиме нудно
в зачиненій шафі

баранець з крутим норовом оселиться
в скрині з іграшками
в тому дальньому кутку, куди часом
потрапляє маленький плюшевий олень і завалюються дрібніші кубики
можливо, то ненайкраще місце для баранця
але у нього крутий норов і він впорається

ягня, яке смокче мамцю
і мамцю, яка тихо дрімає
я покладу тобі під подушку
аби тобі спалося так само солодко,
як ведеться цим двом

а ось овечка житиме тут, на письмовому столі
поруч зі склянкою з олівцями
які височітимуть над нею ніби справжній ліс
усі дерева в ньому височезні, вони гомонять і колишуться
а великий чорний степлер буде їй за вівчарку
бо,
ти абсолютно правий,
в лісі можуть бути вовки

 

сцена з весною. дубль два March 2, 2010

весна. обсипаються долі
останні уже гіркаві
останні уже перестиглі
останні з гілок мандарини

весна своє небо малює
на стовбурах плямами глини
у неї в кишенях море
у морі човни і риби
дельфіни співають балади
весна розмовляє з ними
так ніби сама з собою
не відкриваючи рота
записує їхні співи
впереміш букви і ноти
і плями від її пальців

вона носа у шарф ховає
і пропускає станцію
де на неї чекають

за двійко гнилих мандаринів
і кілька листків із блокнота
весна купує відсрочку –
три дні дощової сльоти

 

 
%d bloggers like this: