м'ятний чмих

дієслова та інші слова

Miel de miedo March 6, 2013

А ось звідки той “страх меду”. Текст старезний, і чогось нема його ніде викладеного.

* * *
сповни мої стегна медом
страхом сповни мене
медом страху
страхом меду
сховаю від страху льоду
як даси мені меду страх

Miel de miedo
Miedo de miel

сховаю тебе без страху
медом тебе сховаю
забудь про лід і цвяхи
є лише страх меду

живіт мій, сповнений медом –
найкращий сховок од страху

 

вівчар October 17, 2010

загорнувшись у теплу шерсть
огорнувшись важким мурколивим кожухом
у повній темряві закритих очей
грає на сопілку
виграє на сопілці сумну мелодію вологого осіннього ранку
такого
коли у повітрі висять краплини води
коли водяний пил сідає на вії
коли запах води сідає в легенях
коли не пьють – просто глибоко дихають, бо повіря усуціль – краплини води

сопілкова мелодія витікає з-під пальців і лине
понад травою, що уже травою не пахне, і лине
попід небом, якого уже не видно, і лине
безслідно
а чи
злегле листя надійно ховає сліди до наступних дощів

притулившись спиною до дерева, що воно насмокталось води
до стовбура його вогкого і чорного
грає на сопілку і чує
як отара його розбрідається
отара його рветься, розлітається, лине за вітром,
отара легка, а хмари – ні, отара легка
її вівці плинуть
одна по одній ідуть: по тій самій бездушній траві
попід небом небесним
і злегле листя ковтає один по одному їхні сліди

куди ж ви, овечки мої,
куди ж ви, дітки мої,
куди

плаче сопілка з-під вуст і з-під пальців
а в кожусі наважливо тепло, нав’язливо
важко
отак припинити грати
отак підняти повіки
бо на кожній із них – по хмарі, під кожною з них – по хмарі
а у грудях
яблука,
яблука,
яблука і страшно
бо звідки ж знаття
з-під чиїх ото пальців лине безслідно
шепотлива мелодія
що не лишає слідів на траві і злеглому листі
з-під чиїх ото пальців,
від чийого то подиху

куди ж ви, овечки мої,
куди ж ви, дітки мої,
куди

 

біле небо April 11, 2010

Галина Ткачук gal4enja
***

І біля
біля неба
і гукали
і гукали:
випускаємо!
випускаєм!

І ви
вилітали:
голуби всі,
голубиці,
голуби всі
вилітали.

Далі
вилітали
іще чайки,
іще чайки,
іще голуб
та іще галки.

Далі
випускали
іще голуба
іще голуба
іще чайку
та іще півня.

Півня
в небо
випускали
іще чорного
іще чорного
і червоного
відпускали.

Півня
чорного
завертали
голуби всі,
голубиці,
іще чайка і
чорна галка.

 

#?”>>\\ August 4, 2008

Filed under: короткие строчки — mintsniff @ 10:38 am
Tags: ,

Дістаю з морозилки яловиче серце.
Навіть воно – прилипле до пластикової ванночки і пакета (прив’язане до речей).
Аж не можна прив’язуватись до речей.
Це мало б знати навіть серце.
Це точно знала корова, і це точно знаю я.
Не можна прив’язуватись до речей.
Мені здається, ця корова почувалась добре і не хвилювалась задарма.
Я думаю, вона була цілком щаслива.
Я б не хотіла дізнатись, що з нею жорстоко поводились. Ні-ні.
Я і так достатньо розчарована в людях.
Задосить, аби вважати, що вони не здатні
не поводитись жорстоко навіть одне з одним.
Що вже й казати про корову, яка знає, що не можна прив’язуватись до речей.
Ага.
(Чесно кажучи, я не співчуваю людям без виняткових підстав,
але ще не визначилась, чи це правильно)

 

каталог передплатних видань December 6, 2007

Наснилось, ніби я читаю товстезний журнал, а у ньому – великий-великий, сторінки на 2 вірш якогось німецького поета з іменем на зразок Дітер Даффен Хіфнер, у перекладі і з коментарями Ірини Шувалової shuvalova. Весь текст я, звісно, не запам’ятала, але починався він так:
Може б ти почитала мені вголос скляного Кобо-Абе-Кобо-Абе*
Поки я будуватиму вежу з кубиків рафинаду?
Сиділа б у кріслі, на столі вистигав би м’ятний чай.
Та ти зараз скажеш: сьогодні, в таку погоду
мені хочеться нагадати собі усі ті місця,
де ідеться про Бруно**

Примітки:
* – уві сні в цьому імені явно вчувався звук [х]
** – було очевидно, що мова про Бруно з “Елементарних частинок” Уельбека
*** – і взагалі було ясно, що двоє з вірша годині о 12 суботи або неділі сидять у затишку невеличкої квартирки у якійсь бетонній багатоповерхівці у спальному районі Бонна чи Мюнхена, і їм так тихо і м’яко, що недоречно навіть говорити. Фоном грає якась індійська музика. Дівчина, схожа на Лілі Тейлор, сидячи на кольоровій ковдрі, постеленій на підлозі, малює кролів у товстому блокноті. А хлопець (складно сказати, як він виглядає, бо ми ж дивимось на все його очима) роздивляється кубик рафінаду на своїй долоні, думає, чому вона не малює овець, і от-от почне думати щось інше – гарне і важливе. Що, я забула.

 

 
%d bloggers like this: