м'ятний чмих

дієслова та інші слова

дневник наблюдений – август и сентябрь 2016 May 18, 2017

Август 2

Укотре замість 2016 автоматом пишу 2017. Хоч зазвичай рука пише минулі роки, а зовсім не майбутні.
– – – – –
Август 3

Google books странного обо мне мнения: предлагает книги исключительно на арабском и за австралийские доллары.

– – – – –
Август 4

Вот пора бы запомнить: ПМС и покупка нового купальника – вещи несовместимые.

d28866f497b962e940bd6b22e8a7789e

Illustration by Yoko Honda

– – – – –

Август 7

Девочка где-то лет чуть меньше двух пытается наладить с Эраном контакт. Он сидит рядом со мной на лавке и подозрительно на нее поглядывает. Девочка широко улыбается и начинает удаляться походкой утенка. Потом оборачивается через плечо и отпускает ему такой взгляд. Вот такооооооой. Черт. Мне кажется, я до сих пор так не умею.
– – – – –
Август 8

Полезные советы родителям: “Сейчас — за три недели до 1 сентября самое время постепенно возвращаться в «школьный» режим дня.” Ааааааааа! Это типа “Что, уже два дня как перестал глаз по утрам дергаться? Расслабились? Не вскочили сегодня в шесть в холодном поту? Хваааааатит, мамаша, достаточно, вполне достаточно, в могиле отдохнете”
– – – – –
Август 8

Эран: Янай, ты умеешь собрать трансформера?
Янай: Нет.
Эран: На, попробуй. А я тебя буду поддерживать. Я-най Я-най Я-най Я-най…
– – – – –
Август 9

“До другого тому увійшли слова й вирази інших мов і медицини, назви народів та географічні, те що стосується козацтва, юриспруденції, збочень, фєні, тощо”
– – – – –
Август 11

ערן: אמא למה אוכלים תרנגולות? איך זה? ״תודה שנתתם לנו ביצות״ וחחחחחחרררררררר הורגים אותם!

(Эран: Мама, почему едят курей? Как это? “Спасибо, что дали нам яйцы” и ххххххххххррррррррр убили их!)

89341edd5a83a0fe2084b4d6bcf15ed3

Illustration by Yoko Honda

– – – – –
Август 16

We’re all pretenders, Doctor, even you. Especially you. Why are you dmiling? Pretending is tge brain’s work. It’s what it does. The brain can even pretend not to be itself. Oh? What can it pretend to be, just by way of example? Well, for the lingest time, and untill just recently, the soul. (E.L. Doctorow ‘Andrew’s brain’)
– – – – –
Август 19

But it is dangerous to stare into yourself. You pass through endless morrors of self-estrangement. This too is the brain’s cunning, that you are mot to know yourself. (E.L. Doctorow ‘Andrew’s brain’)
– – – – –
Август 22

Папа: Это самка, а это самец.
Эран: Самка и певец?
Янай: Где санка, а где молодец?!
– – – – –
Август 23

Зоопарк Аттики в Греции. Вольер с морскими свинками у них тут в павильоне “Мир рептилий”. Свинки скачут и пищат.
– Какие хорошенькие! – говорят дети.
– – – – –
Август 24

О пиетете
Янай: Я бы хотел себе электрическую книжку, чтобы брать на пляж.
Я: Бери бумажную.
Янай: Она испачкается, ты не понимаешь?!

84c2936ac995a1deae6882d13e30ba26

Illustration by Yoko Honda

– – – – –
Август 25

 

Янай: А что со всеми чувствами? Ну… Я имею ввиду, вы почистили осьминога от всего, что внутри?
– – – – –
Август 31

Привезла собі з далеких країв гірську сіль. Їм її, як цукерки. #ялось
– – – – –
Сентябрь 1

Когда в году два новых года, есть два повода посамоедствовать, попереоценивать, побормотать, что год просран и построить новых планов. Не знаю, хорошо это или плохо.
– – – – –
Сентябрь 4

І такий розумний, що вам постійно здається, наче він ось-ось непомітно для самого себе перейде на латину (Джеремі Кларксон “Джеремі Кларксон і світ довкола”)
– – – – –
Сентябрь 5

Тот день, когда твоя мама постит ссылку на альбом группы под называнием Cthulhu Rise. Instrumental jazzcore, avant-prog and prog metal all in one four-piece band. И тут ты такая отрываешься от утренней Ненси Синатры и такая: мама?
– – – – –
Сентябрь 5

itunes упорно виснет на моей попытке послушать king crimson. не пей вина гертруда at the court of the crimson king

34bb34ea57f5eab52ef70a2db13456d8

Illustration by Yoko Honda

– – – – –
Сентябрь 6

Суслика видишь? В он есть.
У Яная на продленке новая воспитательница, Эмма. Худющая, длинноволосая, седоватая, в коротких шортах, вьетнамках и с улыбкой на все лицо. “Киббуцница” такая. Лет на 10 меня старше.
– Такой он чудесный у тебя, – говорит, – Есть еще?
– Да, – говорю, – младший.
– Мальчик?
– Да, мальчик. Что-то не получаются у меня девочки.
– Не теряй надежды, есть шанс. У меня вот семеро сыновей. Семеро. И одна дочка.
– – – – –
Сентябрь 6

Эран: Мама, а почему ты нам говоришь “молодой человек”?
Я: Я так говорю?
Эран: Да. Почему?
Я: Ну, ты человек?
Эран: Да, человек.
Я: Молодой или старый?
Эран: Не молодой и не старый.
Я: Да? А какой?
Эран: Новый.
– – – – –
Сентябрь 6

Янай: Эран, что вы делали?
Эран: Играли в мышк, ругались… Такое всякое.
– – – – –
Сентябрь 7

Товарищ! Лайкая посты в офисном туалете, выключи звук!
– – – – –
Сентябрь 7

Процес акліматизації у них бурхливий вони уміють глибоко дихати у кімнаті для хворого. (Генрі Торо, із книжки Олега Лишеги “Поцілунок Елли Фіцджеральд”)
– – – – –
Сентябрь 9

Взяла у Яная почитать его “Капитана Труселя”.
Янай: Мама, а где мой “Кептен Тахтоним”?
Я: Я еще не дочитала.
Янай: Так долго. Ты, я думаю, не очень любишь читать, мама.
– – – – –
Сентябрь 10

Янай сегодня рассказывал, что когда они были в планетарии, им показывали мультик про то, что “один раз рыбы трогали Луну, потому что Луна – сердце моря”.

186c373cfacb54d1b166d7fbbb49ddd9

Illustration by Yoko Honda

– – – – –
Сентябрь 16

Эран вчера поделился со мной тайным знанием. Оказывается, сидя в туалете, можно аплодировать ногами. И это весело. Хех, ну теперь уж точно возьму от жизни все.
– – – – –
Сентябрь 20

Мене завжди цікавили оті безлико-красівінькі книжечки, що стоять на полицях в ікеєвських інтер’єрах. Я сьогодні перевірила. Здивувалась і перевірила ще разів 20. Вони всі справжні.
– – – – –
Сентябрь 21

Я: У тебя осталось мыло в волосах. Еще не приспособился хорошо промывать, да
Янай: Да. А в армии будет еще сложнее.
– – – – –
Сентябрь 22

Як же я люблю ізраїльську осінь! Можна закрити вікна, увімкнути кондиціонер і перестати врешті решт обливатись потом. А годині о 5 ранку піднімається такий ніжний прохолодний вітерець. Мммм… Не те що влітку. (Вибачте, стрічкою навіяло))

902ded9d41939a5991f67b78900784ce

Illustration by Yoko Honda

– – – – –
Сентябрь 22

Варю тут овсянку и вспомнила. Две израильские бабули хихикают и рассматривают кастрюльки в магазине:
– Ты с ума сошла! Я никогда в жизни кашу не готовила. Дрянь какая. Фу.
– – – – –
Сентябрь 25

Янай другу:
– А еще одну картину мои родители прячут у себя в спальне.
Я и «Как украсть миллион», короче.
– – – – –
Сентябрь 27

Только что узнала, что скрипичные струны делают из кишок. Боюсь спросить, что с виолончелью.
– – – – –
Сентябрь 28

О точности
Я: Как успехи, Эрани?
Эран: Немножко хорошо.
– – – – –
Сентябрь 29

Вчора прочитала Francesca Simon ‘Horrid Henry’, дивну дитячу книжку – без жодного позитивного героя. Без жодних руху і трансформації, просто зафіксовані характери у зафіксованій ситуації. В рецензіях пишуть, що то книжка про антигероя – дитину, яка постійно поводиться “погано”, навмисне чи ненавмисне. Але чогось там крім цих шкод і негативних емоцій, і правда добре описаних, нічого немає. Тобто взагалі ідея як така мені завжди подобалась. Поспівпереживати такій поведінці має бути задоволенням. Посміятись, відчути тремор від участі в забороненому. Але. Має ж бути ще щось. Добре, малюємо антигероя, сам він до сантиментів не схильний, злий халамидник. Але його могли б ніжно любити батьки? Брат? Пес? У нього міг би бути один хороший вчитель? Уявний друг? Бачимо хлопчика, потреби якого ігнорються батьками, і на фоні якого “грає хорошого” молодший брат, на нього вішають ярлики вчителі. Це наслідки поганої поведінки? Чи це причини? Що там читач (аудиторія – 6-7 років) має собі подумати? Тобто картинка дуже реалістична, але виходить прочто чорнуха, яка при цьому ще й нікуди не рухається. Динаміки немає. І це не одна книжка, як з’ясувалось, а ціла серія. Британська. В Америці була видана адаптованою для американського читача. Я читала в перекладі на іврит. Тобто купа професіоналів видавничого ринку і читачів побачили тут щось, що від мене сховалось. Тре ще з малим поговорити. Він читав. Казав, що нормально, але віж продовження відмовився.

2dd396617594ea91739df79fce1b551b

Illustration by Yoko Honda

– – – – –
Сентябрь 29

Эран плохо себя чувствует.
Эран: Мама! Можно я пойду уже спать? У меня мозг болит!
Янай: Первым делом, мама, мы должны разобраться, почему он заболел, по какому поводу он заболел. Да. По какому поводу?
– – – – –
Сентябрь 29

Kwame Dawes
On Being Uncka’s Brother

“My big brother did not protect me
He watched his friends stand me up
against the huge ficus tree by the gate

and command me to sing while rubbing my belly.
I sang ‘In heaven there is no beer’, and
belched for them. They laughed and slapped

my grinning brother on the back.
We did not speak for days.
It was years later that I understood

the burden of his shame,
watching me with his nose and eyes
forehead greasy in the sun

looking like a sorry version
of Uncka the fighter, my brother.
Maybe they expected me to growl,

struggle, throw some punches
like a true little ‘Uncka Uncka Kill Kill’
Africa boy would; but I only stood there

rubbed my belly and sang,
missing the point of having
a celebrated fighter for a big brother.”

67cbb3b07b87299967452ae3b2ded120

Illustration by Yoko Honda

 

Таємниця Дня народження September 11, 2016

Ось які ілюстрація і начитка з’явились у мого оповідання “Таємниця Дня народження” завдяки освітньо-культурному проекту “Рідний край у словах і барвах”. Тішусь дуже. Спасибі Наталі Дев’ятко і Еліні Заржицькій за запрошення. Читає оповідання Єва Дурас. Послухати можна ось тут.

12967411_10153588230716448_4101797714677130197_o

Ілюстрація Дар’ї Кругляк

 

 

Соня і Птахи Снігової Королеви May 31, 2016

Соня і Птахи Снігової Королеви

Сьогодні неділя. Соня любить неділі. Не треба нікуди йти, рано вставати, збиратись. Мама не гукає увесь час “Давай, давай, ми майже спізнились”. Не нагадує щохвилини: “час їсти”, “треба вдягатись”, “не забудь шапку”. Соня часто думає про те, що в усих днях, окрім неділі, замало часу. І це нечесно. Всі дні повинні бути довгими. І в решту днів теж добре було б отак лежати і розглядати сонячних зайчиків на стелі, аж поки самій не набридне. Але інші дні закороткі для цього.
Сьогодні неділя. Соня лежить під ковдрою і розглядає сонячних зайчиків. З-за стіни лунають голоси батьків. Вони, мабуть, уже пьють каву. І сваряться. Або просто сваряться, без кави. Хоча Соні здається, що пахне кавою. Соня рада, що у неї є своя кімната. Тут можна перечекати, поки мама з татом перестануть сперечатись і лаяти одне одного.
– О, хто встав! Сонечко, доброго ранку! – тато повертає до Соні своє обличчя. Мить, і сердиті зморшки між його бровей розгладжуються. Тато усміхається Соні.
– Будеш грінку? – запитує мама, ставлячи на стіл перед Сонею чашку какао.
За сніданком вони намагаються обговорити плани на день. Мама седита і увесь час робить татові якісь незрозумілі зауваження. Соня їсть дуже охайно і не бешкетує за столом. Вона не хоче, щоб мама зробила зауваження і їй.
Соня уявляє, що довкола кожного з батьків є велика чорна повітряна куля. Їхні кулі труться одна об одну з голосним скреготом. Соня не знає, чому вони мусять виховувати одне одного. І навіть прикро лаяти. Це дивно, вони ж дорослі
– Хочеш в кіно, кицю? – лагідно питає мама Соню.
– Так! На той новий фільм? Про Снігову Королеву? З татом? Супер!
Соня схоплюється з-за столу і біжить до своєї кімнати. Перед виходом треба нагодувати сніданком Чубаку. Чубака – Сонін хом’як. Він рудий і смішний. У нього м’яка шерсть і його дуже приємно гладити.
Клітка Чубаки стоїть на тумбочці біля Соніного столу.
– Чубако, привіт! А я іду з татом в кіно! Це так весело! – шепоче Соня.
Вона чує, як голосно ляскають двері ванної.
– Не сумуй. Хом’якам не можна в кіно. Не треба плакати. Я все-все тобі розповім, коли повернусь.
Мама заходить до кімнати і заходиться діставати із шафи одяг для Соні.
– Мамо, я не хочу цю сукню, – каже Соня. Ні, в неділю в кіно в такій сукні точно не ходять. Потрібно щось найгарніше.
– Але ж вона як раз по погоді. І красива.
– Не хочу. Хочу блакитну. Лише блакитну, – наполягає Соня.
– Як же я стомилась, – мама раптом осідає на стілець і затуляє обличчя руками.
– Вона вже висохла, я знаю. Я можу сама її зняти, – Соня зовсім не хоче, щоб через неї мамі забракло сил стояти.
Мама ледь усміхається до Соні самими кутиками вуст:
– Чубака вже ситий? Даси йому ще щось? Зараз принесу тобі блакитну.
Обіймаючи маму, Соня не відчуває ніякої чорної кулі. Мабуть, вони лопаються від обіймів, думає Соня.
Убравшись в блакитну сукню, Соня іде дивитись на себе у дзеркало. Сукня іще тепла від прасування і через це подобається Соні ще більше. “Дуже гарно,” думає Соня і усміхається своєму відображенню в дзеркалі.
Поруч неї тато взуває кросівки. Мама простягає йому рюкзак і щось каже. Тато чомусь не звертає на неї уваги. Може, він заплутався зі шнурками. З Сонею часом таке трапляється.
Мама кілька секунд стоїть із рюкзаком у простягнутій руці. А тоді кидає його на підлогу і починає кричати. Вона кричить дуже голосно. Так голосно, що Соня розбирає лише окремі слова. Мама кричить, а по обличчю їй котяться сльози. Вона розмахує руками, вказує то на тата, то на двері, то на вікно. “Не можу”, кричить мама, “чужий”, “сама”. І ще щось. І ще щось.
Тато каже: “Перестань”. “Тут же Соня” каже тато. Але мама кричить і кричить. Вона вже не схожа на маму. А схожа на велику чорну птаху. Хижу і крижану.

53bd3284bf534fdfa1fb4477580a8061

Illustration by Sigrid Rødli

За кілька хвилин стає тихо. Соня усе ще стоїть перед дзеркалом. Мама раптом знову мама. Тільки обличчя і руки у неї холодні і мокрі. Мабуть, від води, якою вона вмивалась.
– Соню, вибач мене, – каже мама. – Я не налякала тебе?
– Ні, – каже Соня. І робить крок назад. Бо руки і обличчя у мами холодні і мокрі.
– Приємного вам перегляду, – прощається мама, зачиняючи за Сонею і татом двері.
В кінотеатрі багато дорослих і дітей. Пахне попкорном. Соня любить цей запах. І любить тримати тата за руку. Соні хочеться роздивитись усі афіші, які висять на стінах холу.
– О, цей фільм ми з тобою дивились! І цей теж! – рахує вона. Тато жартує і, як завжди, називає Соню Сонечком.
Але іще перед кінцем фільму на Соню навалюється утома. Снігова Королева з екрану дивиться прямо Соні ув очі і холодно всміхається.
– Тату, я хочу додому, – смикає Соня тата за рукав.
– Чого раптом? – дивується тато. – Фільм же ще не скінчився.
– Хочу, – повторює Соня.
Тато бере Соню за руку:
– О..
Цілує її в лоба.
– Та ти гаряча. У тебе температура піднімається, Сонечко.
Соня заплющує очі. Снігова Королева дивиться на неї і недобро усміхається. Соні стає дуже холодно.
У півсні Соня виходить із татом із кінотеатру, сідає в машину.
– Тобе морозить, Сонечко? – дбайливо питає тато. – Ми вже їдемо, вже їдемо додому.
Снігова Королева височіє над Сонею. Дивиться на наї згори. Її шати із тонкого білого шовку. Сто спідниць і сто плащів. І вітер несе їх. І розсипає довкола сніг і друзки сяйливого льоду. В долонях Снігова Королева тримає чорну птаху.
– Вона моя, – каже Снігова Королева. – Навіки моя. Не намагайся її повернути.
– Мамо, мамо, – шепоче Соня.
Вона відчуває, що тато несе її на руках. Чує звук їхнього дверного дзвінка. Крізь завивання снігової бурі чує татів голос:
– У неї піднялась температура.
І далеке мамине:
– О, Божечки, бідна…
– Мамо, мамочко, мамо, – шепоче Соня.
Крізь білу віхолу Соня іде вперед. Сніг сліпить її. Вітер кидає в обличчя слова Снігової Королеви:
– Твоя мама тепер належить мені! Геть, дівчисько!
– Мамо, мамочко, – шепоче Соня в такт своїм крокам. Іде вперед. І нікуди не дівається.
А потім Соні стає раптом тепло. Вона стає раптом сильна і велика. Така ж велика, як і Снігова Королева. А потім іще більша. Ніби у казці, сніг під її ногами тане. А там, де вона проходить, розквітають підсніжники. Від Соніного тепла Снігова Королева сіріє і блякне. І втікає від Соні брудними потічками вусібіч. Чорна птаха сідає Соні на плече і торкається її щоки дзьобом.
– Перестань бути птахою, – каже Соня.
– Що? – здивовано питає мама. – Якою птахою? Тобі наснилось щось?
Соня розплющує очі і бачить маму. Мама усміхається:
– Моє Сонечко. Ти прокинулась. Яка ж я рада тебе бачити.
Соні приємно це чути. А ще їй подобається сонячний зайчик, який сидить на маминій щоці.
– Я перестану бути птахою, – зі сміхом каже мама. – Якщо ти просиш. Ніколи не буду.
Скажи, а хом’яком мені можна бути?

 

Від війни плачуть August 13, 2015

Мрії збуваються: “Від війни плачуть” Тірци Атар виходить у Видавництві Старого Лева. Переклад цієї книжки почався минулого літа, літа-коли-тривали-дві-війни. Вірші Тірци були тоді потрібні мені самій, я читала їх і перечитувала. Потрібні вони і зараз. Бо допомагають, принаймні частково, осмислити, розставити, розкласти те, що, насправді, ніколи неможливо осмислити, розставити, розкласти до кінця. А ілюстрації Катерини Садовщук продовжують і універсалізують ці тексти.

Переклади, які я викладала раніше:

Тато Йохая
Мій братик боїться

Один з віршів читає прекрасна Іванна Цимбал

 

 

новенька монетка January 17, 2015

Ну, ось вони і готові, ілюстрації до мого оповіданнячка “Монетка“. Ілюстраторка Анна Сарвіра – чарівниця, справжнісінка-найсправжнісінька, а не в якомусь там переносному значенні. Я би вам загадала впізнати, що то за місце зображене нижче, але його ж не можна ні з чим сплутати. Там, до речі, якщо трошки пройти в протилежний від Ромка з татом бік, знаходилась моя перша постійна робота.

Розворот майбутньої  книжки "Монетка"

Розворот майбутньої книжки “Монетка”

Із анотації: “Малий Ромко згубив монетку, але журився зовсім недовго. Адже натомість він здобув дещо набагато цінніше. Книжка-картинка українською та англійською мовами розповідає про неймовірне в буденному й показує, як дрібка гумору та фантазії робить особливим звичайнісінький день“.

Книжечка от-от вийде друком у видавництві “Братське” завдяки натхненній праці Юлії Березенко, Оксани Лущевської і Валентини Вздульської. Кажуть, придбати її можна буде уже з лютого.

 

Новий Захід-Схід в ефірі December 27, 2011

В ефір вийшло нове число Заходу-Сходу, святкове і присвячене дитячій літературі і дітям в літературі. Я, як завжди, доклалась до обкладинки, для якої мені на поталу віддала свою новорічну листівку художниця Юлія Косівчук. А ще у цьому числі вийшли моя казка про дівчинку Єву, яка боялась вовка, і переклади казочок Геннадія Циферова.

Захід-Схід

 

звірятка та інші тваринки December 25, 2011

Поперекладала трошки з казок Геннадія Циферова.

Геннадій Циферов
Кошенятко
Було у Петрика кошенятко. Одного разу воно образилось і втекло до лісу. Бачить – стоїть хатинка, а в хатинці – самотній Ведмідь.
– Заходь, – каже самотній Ведмідь. – Житимемо разом.
– А молочко у тебе є? – запитало Кошенятко.
– Є.
– А пічка є?
– Є.
Напилось кошенятко молока, виспалось на пічці і знову питає:
– А хлопчик у тебе є?
– Немає.
– Дуже погано.
Тут стало Кошеняткові сумно, і воно повернулось до Петрика.

Заєць
Заєць писав свої заячі листи на опалому листі. Та однго разу вітер підхопив усе листя і відніс геть. І червоне, і жовте…
З тої пори, якщо Заєць бачить жовтого чи помаранчевого метелика, він завжди каже: “Це, мабуть, летить моє найкрасивіше слово…”

Віслючок
Віслючок купив годинник, а той не дзвенів.
– Що з тобою? – запитав Віслючок.
– Збери дзвін, – сказав Годинник, – і буду дзвеніти.
І пішов Віслючок збирати різний дзвін. Дзвін пожовклого листя, яке падає на землю, дзвін вітру, дзвін краплин води, що збігають з бурульок.
А коли Віслючок повернувся і сказав: “Я зібрав дзвін”, то Годинник відповів “До-он! До-он!” І зрозумів тоді Віслючок, як роблять старовинні годинники… Ходять годинникарі лугами, шукають красивий дзвін і дарують годинникам.

Козлятко
У Козлятка на шиї висів дзвіночок, а воно всіх питалось: “Де це дзенькотить?”
От дурненьке яке!
Потім Козлятко задрімало, хитнуло головою і зрозуміло – то дзенькотить у його сні. Так воно і говорило тепер кожному: “У мене сни дзеленькотливі, з дзвіночками”.
І всі дорослі посміхались, а вся малеча заздрила.

Поросятко
Набридло смішному Поросяткові бути смішним. Вирішило воно стати страшним. Узяло пензлик і намалювало собі на спині смужки. Потім загарчало, забурчало і спитало в одного Слоненятка:
– Ну як, тепер я схоже на страшного тигра?
– Ти?! – заміялось Слненятко. – Ти – ні. У тебе хвіст кирпатий.
– А на кого ж я схоже? – знову спитало Поросятко.
– З таким хвостом – на кавун, звісно.

 

 
%d bloggers like this: