м'ятний чмих

дієслова та інші слова

Гете, порно и сосиски June 27, 2011

Персонаж недавно читаного “Лесного царя” называл Германию “черно-белой землей”. Мне она показалась зелено-серой. Наверное, дело во времени года. Моя сказколюбивая душа была потрясена видом настоящего-настоящего замка со рвом.

Как и в каждой стране, у городов своя масть: лицо у каждого свое, но масть одна, также очень пришедшаяся по вкусу сказколюбивой душе.
Воздух пахнет пресной водой. Столько зелени и такого зеленого цвета я не видела, наверное, никогда. Картиночные туристические центры городов. Уютные и тихие спальные районы. Не так чисто, как обещали стереотипы, но куда деваться – глобализация. И чтоб вы знали: пиво, печеная свиная нога, шницели, сосиски и даже невообразимый апфельштрудель с ванильным соусом – это все детский лепет. Главное и, не побоюсь этого слова, ключевое, что можно, нужно и необходимо есть в Германии на завтрак, обед и ужин – это шоколад. Сказочный немецкий шоколад. Вот кто бы мог подумать, а? “Бельгия-Бельгия”. Эх, вы… 🙂

Advertisements
 

птичка поправила бюстик December 16, 2010

Filed under: мамствовать — mintsniff @ 9:36 am
Tags: , ,

Госсади, это же уже даже стыдно называть ЖЖ, натуральная уютная жежешечка: котики, розовощекий хендмейд, детские фотки и глубокомысленные цитаты… Ай. Хорошо еще сдержалась и не стала в деталях рассказывать об увлекательном выпечениии домашнего овсяного печения.
Это, наверно, зима так влияет. (Конечно, куда более вероятно, что наблюдается полное разжижение мозга, но я уютненько предпочитаю думать, что все же зима-холода-одинокиедома). Надо бы что-нибудь для разнообразия написать такое жесткое и жизненное. Жесткое и жизненное… Жесткое. И жизненное. И коротко. Чтоб не в бровь, а в глаз. Одним махом. Да. я предупредила, там жесткое и жизненное

 

трансформації May 25, 2010

אני רוצה להיות נהג של אוטו כבאים*
це майже як
багнеться бути кондуктором на товарному потязі в похмуру ніч темну ніч осінню дощову сидіти на тормозі у кожусі зігнувшись і скупчившись
і так далі далі
___
* “Я хочу бути водієм пожежної машини” – перший рядок пісеньки, яку співає нерідко показуваний по немовляцькому телеканалу “Люлі” вайлуватий ведмедик Дік-Дік-Дук. Янай дивиться цей канал вранці, поки мама вмивається і пьє першу каву. Десь о 6 50 показують Ніпі, потім ідуть пісеньки і якась беліберда, потім Зумзумім, а потім Двівоні Бонбоні. Зазвичай мамин мозок будить інтригуюче “під ковдрою завжди знайдеться місце для двох”, що повсякчас неочікувано лунає в пісенці, якою завершується передача про життєрадісне щеня Ніпі та його друзів-білок. А ось іще одна дитяча пісенька. Вона мені дуже подобається.

(Лірична героїня монологу поступово розчиняється в повітрі, наспівуючи “Але це я, це завжди саме я, це завжди саме я, це завжди лишусь я!”)

 

а люди как тучи April 13, 2010

Filed under: жить — mintsniff @ 2:47 pm
Tags: , ,

Ранее учительница, а ныне няня София Михайловна, объясняя мне, что не стоит расстраиваться, если малыш не ест:
– Ну посуди сама, они же как люди…

 

хамсин March 11, 2010

Filed under: жить — mintsniff @ 8:06 pm
Tags: , , ,

Сьогодні увесь день ховалась від хамсину за зачиненими вікнами: розжарене повітря з піском затягнуло небо і місто коричневуватою шорсткою димкою. А зараз прочинила вікна, і вітер, який через темряву став свіжішим і прохолоднішим, запах цитрусовими квітами. Хороші новини. Коротка перва на ніч.

 

і піду вже займусь чимось корисним November 7, 2008

Filed under: заметки на полях — mintsniff @ 7:35 pm
Tags: , ,

Я живу на вулиці Бері, названій на честь, вибачте, не знаю кого, але все збираюсь з’ясувати, а кварталом східніше, на проспекті Вайцман, названому на честь видатного діяча сіоніського руху (шось я таки знаю, да? це бо я читаю цілу книжку про назви вулиць, дуже цікаво, але в голові архімішанина), живе моя повна тезка. Я знайшла її в телефонному довіднику і дуже здивувалась. Справа в тому, що я ніколи в житті не бачила своєї повної тезки. Мабуть, для когось це звичне діло, а мені якось не доводилось. Я так і не наважилась їй зателефонувати.
– Добрий день, я така-то.
– І я така-то.
– Дуже приємно.
– І мені.
– Рада, що ви є. Бувайте, до зустрічі.
– Рада була чути. Бай.
Думаю, є такі люди, які часто зутрічають своїх тезок, то вони, мабуть, не роблять з того події. Але я і справді схвилювалась. Та я не буду їй телефонувати. Хіба придумаю, що б таке важливе ми могли з нею обговорити. А це навряд, бо я натурально лінуюсь говорити навіть з тими, з ким уже знайома. Особливо нудне заняття – розказувати щось вдруге. Я сьогодні вдень спробувала, і мені не сподобалось.

 

нє значіт женіца October 10, 2008

Filed under: жить — mintsniff @ 12:35 pm
Tags: ,

Ніби непокоюсь. Треба, мабуть, щось собі вчергове пообіцяти. Виконувати, як уже повелось, не обов’язково. Але сам факт обіцяння і наданий ним імпульс рішучості непогано піднімають тонус і дають відчуття руху в потрібному напрямку.

 

 
%d bloggers like this: