м'ятний чмих

дієслова та інші слова

дневник наблюдений – январь March 11, 2015

Январь 6

Повернулась додому. А ніби повисла десь не там, і не тут. Надворі вітер і сіре небо. Очі шукають сніг. Дивлюсь у дзеркало на себе, а очі чекають, що буде хтось інший.
– – – – –
Январь 6

Янай: …и ты мне за каждый раз будешь давать монетку в мою копилку. Потому что я запланировал купить себе копье. Я соберу копилку и куплю себе. Но если оно будет стоить всю копилку, то я нет. Ты заплатишь. А если только одну монетку, то хорошо, я.
– – – – –
Январь 7

Когда идет дождь, ветер гонит его по асфальту частыми волнами. Когда дождь ненадолго прекращается, лужи, как ртуть, катятся по дороге.
– – – – –
Январь 7

Я: Янай, ну что ты делаешь! Вылезь из лужи! Ну не скачи ты в ней… Глянь, у тебя уже штаны мокрые. Носки хоть сухие остались?
Янай: Носки? Да! Совсем сухие, совсем.
Я: Хорошо. Мы же не домой, ты помнишь. Что ты делаешь?
Янай: Хочу снять сапог.
Я: Зачем?
Янай: Вылить лишнюю воду. Там есть немноо-о-о-ожко лишней.
– – – – –
Январь 9

Янай: Я ковбой супер-герой! Я оседлал злого мутанга!
– – – – –
Январь 11

Янай (ночь, дождь, прибежал ко мне спать): Дождь, он кричит в нашей комнате.
– – – – –
Январь 11

Доктор Гомес с таким напором отменял мне очередь на удаление нерва, что я аж взволновалась.
– – – – –
Январь 13

Я: Ой, а на этом пальчике ноготь что ли сломался?
Эран: Да… Сломался… Бедный когть мой!
– – – – –
Январь 13

– Эран, пожалуйста, змеи – лежат отдельно, ты – лежишь отдельно! – до сих пор не понимаю, как мне удалось сказать это строгим таким грозным голосом. Ржала, конечно, но потом. (В рамках нашей постоянной рубрики “Мудрые мамины советы”.)
– – – – –
Январь 14

Расспрашивая человека о чем-то, Янай бодро наматывает вокруг жертвы круги по часовой стрелке, чем вводит ее в состояние легкого одурения, тошнения, головокружения и готовности признаться быстро и во всем. Эффективный метод. Интересно, будет очень странно, если я тоже начну так делать? Или здесь странно даже тоже для пользы дела?..
– – – – –
Январь 15

Є такі народи, в казках яких заяць легко і невимушено загризає двох биків, аби поласувати м’ясом, наприклад.
– – – – –
Январь 16

“А будиночок зі стріхою із сухої трави так і стояв у місці не високому і не низькому, не надто сонячному і не надто тінистому, не вітряному і не задушливому. Будиночок зі стріхою із сухої трави стояв і стояв, поки не стомився і не впав на землю.” (Читаю далі бразильські казки)

– – – – –
Январь 16

Братья шушукаются.
Янай: Эран, тебе кто больше всего нравится в мультике “Холодное сердце”?
Эран: Эмм… Эйзя.
Янай: Мне тоже…

– – – – –
Январь 17

Что Mashable вытворяет со славянскими и не только именами… Невообразимое что-то, в духе третьесортных боевиков времен Холодной войны.

Art by lindaplaisted.com

Art by lindaplaisted.com


– – – – –
Январь 17

В выходной Янай любит набрать книжек, залезть в кровать, желательно еще в комнате закрыться, чтоб никто не бегал, и подолгу рассматривать картинки. Выбежав попить, он очень радостно сообщает, что очень приятно, когда никуда не надо идти и тебе не говорят каждые пять минут, что тебе делать. Он так несколько часов может проваляться. Вот не знаю, для кого что, а для меня именно это – признак взросления.
– – – – –
Январь 17

Я: Эран, убери, пожалуйста, то, что ты разбросал.
Эран: Ррррр!
Я: Ты чего рычишь?
Эран: Я дракон! Который не умеет убирать! Злой! Ужасный! Ррррр!
– – – – –
Январь 20

Янай (предварительно повозмущавшись, что вынужден, бедный, ходить на своих двоих): А зачем малюсеньким лялям, которые все время только лежат и лежат, ноги? Ноги им ни к чему…
(Правильно, думаю, научатся ходить – отрастят, а то переводняк ног какой-то.)
– – – – –
Январь 20

Минулого тижня в стані глибочезного суму я за якимось хріном наварила варення. З тих пір воно стоїть на плиті в закритій каструлі. І відкривати її страшно. Спочатку було страшно, бо жеж відкриєш, і треба буде щось з тим варенням робити. А що робити з хурмово-мандариновийм варивом, придумати зовсім непросто. Думаю, їсти це ніхто не зміг би. Але тепер є ще й інша причина: вариво уже саме кого хочеш з’їсть. Бо після тижневого стояння на плиті у нього легко могла вирости не лише пліснява, а й очі, лапи, зуби… Питання, що робити, лишається відкритим.
– – – – –
Январь 20

Янай: Мама, сними мне, пожалуйста, свитер. А то ты тут ходишь почти что без дела, и у тебя дела нету.
– – – – –
Январь 21

А можно как-то так, чтоб утро – и ни одной плохой новости, а?

– – – – –
Январь 25

Эран: Мама! Балиция! Балицейськая масина!
Я: Да?
Эран: Да-а-а. Еси сьто-то балит, кто-то зовет балицию. Балиция – спасаит!
– – – – –
Январь 26

Дети смотрят “Храбрая сердцем”. Сижу, чувствую себя старой и думаю, что сделай Дисней этот мультик лет на 15 раньше, моим самым-любимым-на-все-времена персонажем была бы не Криста из “Долины Папоротников”. Хотя… Она тоже крутая, несомненно:)

– – – – –
Январь 27

У Джанни Родари хорошая формулировка попалась: “здоровый избыток детской агрессивности”
– – – – –
Январь 29

Кто, утром приняв решение есть поменьше мяса, обедает и ужинает швармой, тот я.
– – – – –
Январь 29

Я: Янай, иди в ванную мыться.
(Через полминуты.)
Я: Янай, иди в ванную мыться.
(Через полминуты.)
Я: Янай, иди в ванную мыться.
Еще через полминуты смотрю, ползет на четвереньках под обеденным столом.
Янай (пыхтит): Долгий… путь… в ванну…
– – – – –
Январь 31

Янай: Это змея с ядом? Эран: Да, кусяй. Янай: Ням-ням-ням… Эран: Не гойясяя? Подуть тебе? Холодная тебе? Янай: Хорошая, как я хотел. А теперь сделай мне квашеную змею!

Advertisements
 

Новий Захід-Схід в ефірі December 27, 2011

В ефір вийшло нове число Заходу-Сходу, святкове і присвячене дитячій літературі і дітям в літературі. Я, як завжди, доклалась до обкладинки, для якої мені на поталу віддала свою новорічну листівку художниця Юлія Косівчук. А ще у цьому числі вийшли моя казка про дівчинку Єву, яка боялась вовка, і переклади казочок Геннадія Циферова.

Захід-Схід

 

Хмаринкові тваринки May 12, 2011

Равлик на ім’я Марко дуже не любив сидіти вдома. Можливо, будиночок у нього був занадто маленький і тому він іще до обіду устигав зробити у ньому все, що лише можна було придумати: і прибрати, і приготувати обід, і погратись, і помалювати, і почитати книжки… А тоді Марко зупинявся, на хвильку задумувався, чим би іще таким зайнятись, і сумно зітхав, бо на думку йому не спадало анічогісінько. Але за мить маленький равлик знову веселішав: він згадував, що саме час для…

 

Петя і Вовк April 27, 2011

Не такий страшний вовк

Єва Вовк боїться вовка. І страшенно цього стидається. Так сильно, що не розказує про свій страх нікому-нікому: ні мамі, ні татові, ні старшій сестрі Алісі, ні бабусі, ні навіть найкращій подрузі Юлі. Єві здається, що це дуже соромно – боятись вовка, коли ти вже велика дівчинка, вчишся у першому класі, вмієш писати усі літери і мрієш стати медсестрою. А коли до того ж твоє прізвище Вовк, то боятись вовка не просто соромно, а ще й смішно…

Бідна Єва, їй зовсім не до сміху. Вовк приходить до неї щовечора. Коли дівчинка вкладається у ліжко і закриває очі, вовк ніби з-під землі виростає біля її ліжка і стає на свою страшну нічну варту: величезний, сірий, кудлатий. Він незмигно дивиться на Єву своїми жовтими очиськами, які світяться у темряві. Вовк важко і хрипло дихає, наче увесь час тихенько гарчить. Він нічого не робить, навіть не ворушиться, але і не зникає. Вовк усю ніч стоїть і витріщається на Єву. А вона слухає його здавлене дихання: вдих-видих-вдих-видих…
Єва зіщулюється під ковдрою і рахує хвилини до ранку. Їй здається, що вона ані на мить не засинає, і через це кожна ніч триває цілу вічність. А на ранок дівчинка встає утомлена і печальна. Єва пробувала просити маму не вимикати на ніч світло, але навіть ввімкнена лампа не відлякує вовка.

Єва так змучилась через ці щонічні візити, що навіть отримала трійку з математики. Вдень, замість того, аби погратись з подругами, вона всідається перед телевізором і тихенько дрімає, передивляючись улюблені мультики.
– Що з тобою, сонечко моє? – схвильнвано розпитує Єву мама.
Лишенько, як же Єві хочеться розказати про свій страх! Мама завжди знає, що робити, вона би обов’язково щось порадила, напевне поділилась би сотнею рецептів, як здихатись страшного вовка. Але слова, що Єва хотіла вже ось-ось з таким полегшенням вимовити, ніби застрягають дівчинці в горлі. І пробурмотівши щось невиразне, Єва швиденько тікає до своєї кімнати. Який сором!

Та ж ось суботнім вечором мама і тато зібрались в гості і залишили Єву та Алісу самих. Насправді це звична річ, бо Аліса вже зовсім доросла і вчиться в університеті. Вона дуже красива і розумна, а ще з нею неймовірно цікаво. Єва страшенно її любить. З яким нетерпінням вона завжди чекає на такі вечори! Аліса обов*язково придумає щось цікаве: навчить фарбувати очі або готувати печиво з родзинками, а може розкаже про якусь захопливу книжку чи принесе подивитись фільм, де в кінці обов’язково буде весілля…
От і цього разу Аліса приготувала сюрприз для своєї маленької сестрички: рецепт піци, яку вони разом спечуть, і фільм про Попелюшку, де буде багато пісень і танців.

– Єво, Єво, прокинься…
– Що, що трапилось?
– Ти проспала увесь фільм, подружко.
– Ой, – засмутилась Єва. – Правда?
– І піцу ледве не проспала. Іди, я тобі розігрію шматок, – усміхнулась Аліса.
Коли Єва всілась за стіл перед тарілкою з ароматною піцею і великою чашкою чаю з молоком, Аліса, вмостившись навпроти, уважно глянула на сестричку.
– Ну, розповідай, що з тобою таке.
– Ні-шо-го, – пробурмотіла з набитим ротом Єва і стала роздивлятись свій чай у великій червоній чашці.
– Так я тобі й повірила, подружко. Щоб ти просто так проспала такий чудовий фільм! Не розказуй мені казок. Ти закохалась?
– Та ну тебе! – аж зашарілась Єва. – Придумаєш таке! Дурепа! Ні, зовсім ні… Просто… А ти не сміятимешся?
– Обіцяю, – Аліса одразу стала серйозна.
– Я боюсь… – Єва знову затнулась, але тоді набралась сміливості і випалила своє страшне зізнання. – Я боюсь вовка!
– Вовка? – перепитала Аліса. Але навіть тінь посмішки не з’явилась на її обличчі. Їй не смішно, вона усе розуміє, яка ж вона чудова!
Єва розповіла сестрі про свій страх, і ніби камінь впав їй з плеч. Яке полегшення! Може, не все так і страшно… Аліса точно що-небудь придумає.
– Що мені з тим вовком робити, Алісо?
– Я думаю, треба з ним просто поговорити.
– Поговорити? – оце би точно ніколи не прийшло Єві в голову. – Про що?
– Запитай його, як у нього справи, як його звати…
– Та ні. Ти не знаєш, який він страшний. Я слова не зможу вимовити.
– Хочеш, я буду поруч? Сидітиму в кріслі біля твого ліжка і триматиму тебе за руку.
– А якщо він не стане розмовляти, а з’їсть мене?
– Щойно я побачу, що щось не так, то одразу кинуся тебе рятувати. Але я впевнена, що все буде добре. Знаєш, як кажуть: не такий страшний вовк, як його малюють.

Очі Єви почали злипатись. Вона відчувала в своїй долоні Алісину руку і від того їй ставало тепло на душі. Давно вона вже не влягалась спати така спокійна. Сон накочувався на дівчинку, ніби морські хвилі. Одна, друга, третя….
Аж ось почулось хрипле здавлене дихання. Єва підвела погляд і побачила величезну сіру тушу, що нависла над її ліжком. Жовті очі сяяли в темряві, з відкритої повної гострих зубів чорної пащі вивалився великий язик… Мурашки побігли Єві по спині. Вона міцно стисла Алісину руку…
“Ну що ж, вперед!” сказала собі дівчинка і сіла на ліжку.
– Привіт, – тихенько вимовила вона.
Вовк аж підстрибнув від несподіванки. Він кліпнув очиськами, закрив рота і одразу закашлявся.
– Привіт, Єво, – сказав він. – Ти не спиш?
– Ні.
– Я вовк.
– Бачу…
Щойно вовк почав говорити, увесь жах розвіявся і Єва перестала боятись. Вовк уже не виглядав великим і загрозливим, навпаки, Єві здалось, що йому трошки ніяково. Тому їй язик не повернувся запитати вовка, чого він тут стоїть, – бідака міг зовсім знітитись.
– Як тебе звати? – натомість спитала дівчинка.
– Петя, – відповів Вовк. – Я радий, що ти мене нарешті помітила.
– Я тебе давно помітила, – відповіла Єва.
– Правда? Я думав, ти спиш і не бачиш мене.
– Я тебе увесь час бачила.
Петя на мить замовк, по його жовтих очах було видно, що він напружено думає над тим, як ввічливо і приємно продовжити бесіду.
– Як твої справи у школі? – врешті спитав він.
– Трійку отримала з математики. А так все добре. Будемо з Юлькою разом малювати стінгазету до Нового року. Як у тебе справи?
– Те саме, що і завжди, нічого особливого. Лише застуда зовсім жити не дає. І ніс закладений, і кашель от почався…
– Це ти через застуду так страшно дихав?
– Страшно?
– Ну так, страшно. Ніби гарчав увесь час тихенько. То у тебе нежить? І кашель? А горло не болить?
– Ну, може, трошечки…
Єва зіскочила з ліжка.
– Ходімо, – сказала вона Петі.

Єва всадовила вовка за стіл і ввімкнула чайник.
– Зараз я тебе лікуватиму. Знаєш, я мрію стати медсестрою. І тому я питала маму, як лікувати нежить, а як кашель, і що робити, коли болить горло, чи коли температура. Медсестра мусить таке знати, без цього нікуди.
Поки розказувала про свою мрію, Єва вже встигла збігати по великий шерстяний шалик і замотала ним Петі горло.
– Я зроблю тобі чай з медом і лимоном. А ось тобі, з*їж скибочку так.
– А кисле не буде?
– Я її в цукор вмокнула. Не бійся, я несмачних ліків і сама не люблю. Ось тобі варення малинове, і ще смородинове. Ой! Та ти ж без шкарпеток! Ану зажди хвильку.
Вовк, шморгаючи носом, покірно сьорбав гарячий чай, а дівчинка побігла принести йому теплі шкарпетки…

На ранок Єва прокинулась свіжою і виспаною. “Оце так сон, точнісінько як в житті все було: і вовк, і очиська його жовті, і розмова, і лимон з варенням… Не дивно, що я в того вовка майже повірила, такий він, ніби живий” подумала дівчинка. Поруч з її ліжком у кріслі мирно сопіла Аліса. “Моя дорога сестричка, якби не ти…” – ніжно пробурмотіла Єва і пішла на кухню, аби заварити Алісі чай.

Чесно кажучи, Єва була трошки розчарована, коли не знайшла на кухні ані шалика, ані шерстяних шкарпеток, ані чашки з-під чаю… Все ж таки він був неначе і дісно справжній, той вовк на ім*я Петя.

З тих пір Єва Вовк перестала боятись вовка. Петя сниться їй час від часу: він приходить, всідається біля її ліжечка і уважно на неї дивиться, час від часу поправляє дівчинці ковдру і усміхається. Він такий турботливий, цей вовк. І у нього більше немає нежитю та кашлю, він зовсім одужав.

 

Вовкова вечірка April 17, 2011

У маленькому будиночку посередині великого лісу жив вовк на ім’я Пушок. Жив він там зовсім сам-один, і у нього не було жодного друга. Чому? А тому що усі звірі в лісі боялись вовка. Вони наслухались казок і пісеньок, в яких розповідається про злих, підлих і хижих вовків, і так сильно у них повірили, що стали і Пушка вважати злим, підлим та хижим. А він був зовсім інакший – добрий, відвертий і щедрий. І йому було дуже сумно та самотньо, а ще гірко від такої несправедливості.
Одного ранку Пушок прокинувся і відчув, що йому страшенно нудно, так нудно і печально, що він більше не в змозі це терпіти.
– Що мені робити, ромашки? – запитав він у квітів, які вирощував у себе на підвіконні. – Запроси усіх звірів до себе в гості, – відповіли ромашки.

 

Квіткова черепаха April 6, 2011

Жила собі маленька черепаха. Вона мала великий коричневий панцир, розумну голівку, чотири короткі лапки, веселий характер і квіткове ім’я Маргаритка.
Одного дня зранку Маргаритка прокинулась і поглянула за вікно. Надворі стояв хмарний дощовий день. “Яка неприємність,” зітхнула Маргаритка. “У хмарні дні мені завжди якось нудно”. Черепаха вилізла з ліжечка, вбралась у веселий жовтий капелюшок, натягла червоні черевички і навіть знайшла у шафі велику картату парасолю. Вона видерлась на стільчик і стала роздивлятись себе у дзеркалі. Але ні парасоля, ні черевички, ні капелюшок не покращили їй настрою. “Який величезний нудний коричневий панцир” сумно пробурмотіла Маргаритка. “Якщо у нудний хмарний день мати нудний коричневий панцир, можна померти від нудьги!”
Маргаритка побігла до мами.
– Мамо! Мені не подобається, що у мене такий нудний коричневий панцир. Це так нецікаво!
– Подивимось, що можна зробити, – сказала мама і дістала із шухляди велику коробку кольорових фарб. Мама завжди знаходила вихід з будь-якої ситуації. От і зараз вона придумала щось цікавезне. Мама взяла пензлик і розфарбувала панцир Маргаритки у зелений колір.
– Так набагато краще! – вигукнула Маргаритка. Але то ще було не все, далі мама намалювала на зеленому панцирі червоні і сині квіти з жовтими серединками.
Маргаритка дуже зраділа, тепер жодні хмари уже не могли стати на заваді веселощам! Маленька черепаха поцілувала маму і відправилась гуляти. Скрізь, де вона проходила, нудьга вмить зникала, усі зустрічні звірі починали усміхатись і жартувати. Маргаритка казала їм:
– Доброго ранку! Який приємний сьогодні день, чи не так?
А бджоли і метелики сідали Маргаритці на панцир, бо думали, що сині і червоні квіти з жовтими серединками – справжні.

 

 
%d bloggers like this: