м'ятний чмих

дієслова та інші слова

це так April 27, 2015

На дні
Під стрімкою водою
Прозорою як вода
Лежать поцяцьковані камені
Більші і менші
Округлі як камені, що лежать у воді
Швидкій як вода

Я не вода
На дні моєму немає каменів круглих як камені
Поцяцькованих наче камені
Ні і ні
Це так я люблю тебе

Art by Ben Nicholson

Art by Ben Nicholson

Advertisements
 

вид с моря August 20, 2010

молочная накипь последних дней
кольцами на стенках стакана стеклянного
сладкая
повисает
а
стеклянная же пирамида неба
вдребезги преломляет лучи
и на белые нитки полетов
белых крикливых чаек
нанизывает сияющие гранями бусины
они
позвякивая повисают.
полдень
и пара минут
да, курортный городишко
над морем висят старые отели
с названиями вроде Royal Hall или Grand Palace
с плюшевыми вестибюлями и цветными зонтиками на балконах
ресторанчики на раскаленной центральной площади
до этого часа подают завтрак
душно пахнет алиссум
и все эти люди
– не то алжирцы, не то парижане,
и шумные американские школьницы,
и белые русские –
что они делают здесь
в этой тишине, из которой
раз в полчаса отходит большой скрипучий автобус.
пустячные бриллианты минут подрагивают
вы вздыхаете
и они
вдребезги преломляют лучи

 

хто в моєму квітнику April 28, 2010

– Хто в моєму квітнику?
– Твої квіти. – Мої квіти.
– Що в моєму квітнику?
– Трави, сонце, тіні, віти.

– Хто в моєму квітнику
червоніє? – Червоніють
дві троянди на кущі
в росах мріють, майоріють.

В однієї пелюстки
шарлахові і шовкові,
а у другої з парчі,
пурпурові, повні крові.

– Як я їх ножем зітну?
– Разом з гіллям, разом з зіллям.
– Вирву й вкупу ув’яжу
міцно-щільно, незроздільно.

І на землю кину їх
засихати, помирати,
у обіймах задушних
вік короткий доживати.

А як стануть пил та гній
мої квіти-самоцвіти,
то мене коханий мій
вже не зможе залишити.

Вже ніколи не піде
він від мене, лиш до мене
стежка кожна приведе,
у мій присадок зелений.

– Хто в моєму квітнику?
– Твої квіти, твої квіти.
– Хто в моєму квітнику?
– Мої квіти, мої квіти.

 

синій April 24, 2010

помалюй мені серце на синій

синій – такий як крила
в чайок і голубів
синій – такий як відбиток
на мокрім піску твоїх ніг
синій – неначе краплина
води на сливовій шкірці
синій неначе гостре
синій як плаття із ситцю

серце моє стане небом
дзвонитиме в піднебінні
його на шмати розрізатимуть
маршрути авіаліній
серцем моїм на південь
летітимуть хмари мокрі
серце моє щоночі
проштрикуватимуть зорі

серце моє замовкне
вічним гудінням руху

серце моє як пташка
буде співати. слухай.

 

я би хотіла знати April 6, 2010

я би хотіла знати, про що думає земля
земля
яка так схожа на жінку
про що вона думає,
тримаючи на собі усі ті міста і дороги і кораблі
пускаючи присмоктуватись до себе хліборобів
дозволяючи шукати у своїх глибинах скарбів шахтарям і авантюристам.
про що вона думає
глиною, піском, камінням, солодкими чорноземами,
про що вона думає
розпеченою магмою
і що відчуває там, глибше – у верхній і нижній мантіях

а ще я би хотіла знати,
про що думають ті чотири слони,
на спинах яких лежить вигнута, наче щит, земля
про що вони думають, знаючи, що їхній вантаж – на вічні віки
цілком звітуючи собі, що ніколи не прийде полегшення.
хіба якщо слон-побратим (коли його попросити, злегка токнувшись хоботом)
на кілька жаданих митей візьме на себе подвійну вагу.
про що думають ті чотири слони,
вічність переступаючи з ноги на ногу,
посмикуючи вухами
та глибоко й шумно зітхаючи, – так глибоко й шумно, як вміють лише слони
так, я би хотіла це знати

а ще я би хотіла знати,
про що думає черепаха, на спині якої стоять чотири слони.
про що вона думає – така велична у своїй самоті і вічності
у невідворотності свого призначення
як вона живе з цією величчю
з цією невідворотністю
і незамінністю
що вона відчуває,
коли з невідомих нікому причин раптом, піднявши важкі темні повіки,
вона відкриває свої невеликі майже без білків очі
і повільно-повільно крутить головою

але найбільше я би хотіла знати
чи за всю минулу вічність
за усю ту вічність, якій немає початку,
чи стало їй сміловості
глянути вниз

 

вирізати з паперу білих овечок March 8, 2010

давай вирізати з паперу білих овечок, баранів і ягняток і населяти ними
цілий всесвіт

нехай одна овечка
живе на полиці з тарілками
в ущелині
між великими обідніми тарілками і мисочками для супу
її товарка, трохи товстіша і кудлатіша,
житиме вище, на полиці з чашками
і вони перегукуватимуться, коли їм ставатиме нудно
в зачиненій шафі

баранець з крутим норовом оселиться
в скрині з іграшками
в тому дальньому кутку, куди часом
потрапляє маленький плюшевий олень і завалюються дрібніші кубики
можливо, то ненайкраще місце для баранця
але у нього крутий норов і він впорається

ягня, яке смокче мамцю
і мамцю, яка тихо дрімає
я покладу тобі під подушку
аби тобі спалося так само солодко,
як ведеться цим двом

а ось овечка житиме тут, на письмовому столі
поруч зі склянкою з олівцями
які височітимуть над нею ніби справжній ліс
усі дерева в ньому височезні, вони гомонять і колишуться
а великий чорний степлер буде їй за вівчарку
бо,
ти абсолютно правий,
в лісі можуть бути вовки

 

сцена з весною. дубль два March 2, 2010

весна. обсипаються долі
останні уже гіркаві
останні уже перестиглі
останні з гілок мандарини

весна своє небо малює
на стовбурах плямами глини
у неї в кишенях море
у морі човни і риби
дельфіни співають балади
весна розмовляє з ними
так ніби сама з собою
не відкриваючи рота
записує їхні співи
впереміш букви і ноти
і плями від її пальців

вона носа у шарф ховає
і пропускає станцію
де на неї чекають

за двійко гнилих мандаринів
і кілька листків із блокнота
весна купує відсрочку –
три дні дощової сльоти

 

 
%d bloggers like this: