м'ятний чмих

дієслова та інші слова

Рожевий Джуліан September 17, 2013

Йона Волах
Як я прийшла забрати її із хмар

як я прийшла забрати її із хмар
вона метлялась
ку-ку свистілось совино
горіли вуха
Рожевий ДжУліан наплів
нам павутиння
я завбачала її падіння
та намагалась
я намагалась
і Рожевий ДжУліан завив мене всю
в густий целофан і червоні стрічки.

Пісня із цим текстом у виконанні групи Арбаїм Маалот (ארבעים מעלות)

Орігинал
יונה וולך
כשבאתי לקחת אותה מהעננים

כשבאתי לקחת אותה מהעננים
היתה ענודה כבר
קולות הקוקו והתנשמת
להטה באזנה
ז’וליאן הורוד השאיר
לנו קור פתלתל
אני ידעתי שהיא תיפול
אבל ניסיתי
אני ניסיתי
וז’וליאן הורוד טוה מסביבי
נייר צלופן בסרט אדום

Advertisements
 

вважай: це крутять блюдечко мерці March 18, 2013

Ігор Римарук
***

Коли під ранок ти відчуєш знову,
що речення тісні, мов комірці,
і розірвеш строфу восьмирядкову, –
вважай: це крутять блюдечко мерці
і дух твій викликають на розмову…

Але потрібні їм слова не ці.
Мовчи. Мовчи. Того, що ждуть спірити,
не велено живому говорити.

 

білі пластівці лише білі December 10, 2012

Славе Горго Дімоскі
ТІСНИЙ ЗВ’ЯЗОК

(пер. Анна Багряна)

Падає сніг, вкриваючи охрид і москву
Вкриваючи єрусалим, вкриваючи вавілон
Моя кімната пливе по єфрату мої
Чоботи по дунаю Падають білі дзеркала
І вкривають александрію вкривають
Нью-йорк Мій труп пливе по гангу
Моя голова по нілу Падають
Білі пластівці лише білі
Вкривають коня святого георгія
Кавказ налагоджує зв’язок з Богом.

Тоді спускається Білий Янгол
Очі мої затуляє крижаними долонями:
Чи дивишся на себе колишнього, мене запитує.
– Дивлюся: мій труп пливе по гангу
Чоботи по дунаю…
– Чи дивишся, – запитує і перетворює мене
На ворону без крил. – Чи дивишся, –
І мене перетворює на вовка який виє
У скандинавії посеред білих дзеркал зі
Снігу. – Чи дивишся…

 

проросте лоза October 22, 2012

Юлія Мусаковська
***

твій обранець прекрасний подруго
серпик місяця над чолом його
розпустились хмар білі лотуси
хто вписав його у полотна ці
хто замкнув його в цьому вимірі
і ходити пустив між живими
з нетутешньої глини зліпленим
стільки світла в нім – тільки сліпнути!

простір кришиться повний клекоту
сім вітрів зрослися у плетиво
сім вітрів кричать ніби сім жінок
тисне ребра плід на губах пісок
де ступає він проросте лоза
я почую все, що він не сказав

риба голосу між долонь тремтить
рибу спіймано – як не дбала ти
рибу викрито – ох недбала ти!
ой глибоко я вмію рибалити
глянь за спиною день і ніч висить
зі зміїних кіс найпевніша сіть

срібло скрапує на шовки твої
чи то риби луска чи луска змії
визираючи з моря його човна
коли вечір закине сіті у нас
запитай себе люба подруго
у моєму вікні чи не тінь його

 

дівчинку May 13, 2011

Тамар Раз
***
Хлопчик
У власних очах – чоловік
Бачить жінку
В очах своїх – дівчинку
Вона бачить його
Він бачить її…

תמר רז
***
יֶלֶד
בְּעֵינָיו גֶּבֶר
רָאָה אִשָּׁה
בְּעֵינֶיהָ יַלְדָּה
רוֹאָה אוֹתוֹ
…רוֹאֶה אוֹתָהּ
 

“его так и звали – Ррр-Мяу” (с) March 27, 2011

Черговий переклад з Тамар Раз. Я ними лікуюсь від поганого настрою 🙂

Тамар Раз
Лев

іноді
коли діти мене займають
а виховательки десь нема
я стаю левом
страшним
та гривастим
із жовтими очима
гострими зубами
і гарчу наче грім нагрима

та коли все даремно
я розказую їм
що у мене
є старша сестра

תמר רז
אַרְיֵה
לִפְעָמִים
כְּשֶׁהַיְלָדִים מְצִיקִים
וְהַגַּנֶּנֶת שׁוּב לא רוֹאָה
אֲנִי הוֹפֵךְ לְאַרְיֵה
שׁוֹאֵג
מַפְחִיד
עִם עֵינַיִם צְהוּבּוֹת
שִׁנַּיִם חַדּוֹת
וְרַעְמָהאִם זֶה לא עוֹזֵר
אֲנִי מְסַפֵּר לָהֶם
עַל אֲחוֹתִי הַגְּדוֹלָה

 

камінний господар February 23, 2011

Євгенія Люба evgenia_luba
Муаммар

Цього ранку в далекому Магрибі,
Де мешкають арапи і джини (знаєш ти із дитячих казок),
Кам’яний Муаммар піднімається зі своєї постелі.
Ох, ці революції, – важко зітхає він, – ці звернення до народу,
Доводиться міняти розпорядок, робити ранковий мейк-ап,
Підставляти своє недоторкане лице
Якомусь блядському візажисту…
Блідий візажист поквапливо забігає до кімнати,
Розкладає на столі усі свої молоточки, різці і долота,
Потім приставляє різець до чола Муаммара
І легенько вдаряє. Додолу сиплеться кам’яна стружка.
Ну от, іще кілька ударів, – метушиться він, –
Потім замазати гіпсом тріщинки, доліпити відколи – і все.
Ось тільки очі… Що робити з очима?
Ох, ці порушення режиму, – знову зітхає Муаммар,
Відкладаючи убік свої темні окуляри.
Добре, що там будуть лише камери,
Самі лише камери, і жодних очей…

Надворі він напинає свою велетенську парасолю
І ступає крок.
Насправді революції, – думає він, –
Це всього-на-всього дощі та циклони,
Послані нам Аллахом за наші провини…
Кулі снайперів, які долітають із навколишніх дахів,
Ударяються об його парасолю і падають на землю,
Авіаційні бомби розпадаються на прах над його головою,
І він, наче справжнісінький Нео у власній матриці,
М’яко ступає вулицями Тріполі.
І всі ці громадяни, ці піддані, що збились із праведного шляху,
Падають перед ним у пісок і здіймають руки.

«Муаммар! – благають вони. – Муаммар!
Напни над нами божественну свою парасолю!»
І смерть – легка, наче пух, спадає на них зі хмар,
І запікається на устах, мов кристали морської солі…

 

 
%d bloggers like this: