м'ятний чмих

дієслова та інші слова

вважай: це крутять блюдечко мерці March 18, 2013

Ігор Римарук
***

Коли під ранок ти відчуєш знову,
що речення тісні, мов комірці,
і розірвеш строфу восьмирядкову, –
вважай: це крутять блюдечко мерці
і дух твій викликають на розмову…

Але потрібні їм слова не ці.
Мовчи. Мовчи. Того, що ждуть спірити,
не велено живому говорити.

 

відгалужене тривання March 6, 2013

Вікторія Цимбал

                                         Ані

щороку гарніша. сталі:

пасмо на чолі, страх меду,

мужчина, захват сторонніх,

пальці нервові, море,

втрачений досвід, терпіння

 

заміж виходять інакше

про всіх дітей дізнаються –

так само, як і про вірші, –

тільки на тому світі

 

(Це колись Віка мені присвятила, давним давно, коли нині уже чуже величезне місто було живим спрутом, дерева не приховували свого важкого характеру, дозволено було вголос розмовляти з книжками, час ніколи не закінчувався, у підземеллях метро жили дивні людиноподібні потвори із зябрами, а життя було проблемою термінологічного характеру… Ох ці часи, вони пахнуть мені папером, тютюном, холодним вітром, кавою і брудним міським снігом. Я сьогодні щось шукала в давньому архіві і знайшла цього вірша, він мене досі перевертає, тисне на якусь таємну приховану кнопочку)

 

Анте щоночі уперто сниться, що він – ліхтар March 4, 2013

Катерина Калитко
***

Священику Анте сниться морська риболовля:
білі човни з ліхтарями, мокрі сіті рибальські.
А потім – Господній ранок.
Проповідувати любов,
зцілювати гризоти вбраної в чорне бабці.
Бабця давно вдова, в неї донька сліпа.
Анте каже: Господь не залишає нас.

Діти з подвір’їв біжать за ним із криками: «Падре!»,
Анте гладить їх по головах, пригадує імена.

Анте, отець з приморської церкви Святого Рока,
тут із тебе вийняли твій безтурботний сміх,
він у кошику тіпався, золотом стік і застиг.
Чуєш – мати з дитинства кричить: «Не пливи на глибоке!»

Анте щоночі уперто сниться, що він – ліхтар,
хвиля фосфоресцує, макрель на світло пливе,
Анте світить і світить, і вигорає весь.

І міноги міцно в риб’ячі спини вростають,
і викидають рибалки мокрі сіті на пристань,
пахне церковним воском з вікон будинків прилеглих.
Анте сміється. Заходить у воду.
Пливе далеко і легко.
І там – дитина, рибина – залишається.
Нині й прісно.

 

король під горою March 2, 2013

Сенсація! На Канівщині студентові відкрилось майбутнє України

Померлий учора від невідомої хвороби у канівській лікарні студент-географ Іван Тельченко знайшов у Чернечій горі, також відомій як Тарасова гора, таємничу печеру.

Нещодавно до приймального відділення Канівської центральної районної лікарні було доставлено студента георгафічного факультету Київського державного університета ім. Т.Г. Шевченка Івана Тельченка. За словами персонала лікарні, він прибув у важкому стані, причини якого встановити до сьогодні не вдалося. Іван не міг ходити, його волосся і нігті росли настільки інтенсивно, що це було видно неозброєним оком. За кілька годин стало очевидно, що 20-річний хлопць старішає з феноменальною швидкістю. Викликати до лікарні рідних або друзів хворий катерогично відмовився. Натомість він постійно вимагав, щоб хтось вислухав, що із ним трапилось і щоб розмова неодмінно була записана на диктофон або знята на камеру.

За словами співробітника канівської міської газети “Дніпрова Зірка” Олекси Перебратенка, якого викликали до Івана працівники лікарні, студент-геолог розказав, що портрапив в район Чернечої гори в рамках учбової практики: разом з однокурсниками вони мали вивчати особливості геологічної будови Канівської дислокації. Друзі вирішили пожартувати над Іваном і коли він, випивши зайвого, заснув під час наукової вилазки, залишили його самого і повернулись на базу. Прокинувся Іван глибоко вночі. За його словами, він не дуже добре почувався і сердився на товаришів, але точно знав, де знаходиться і як дістатись до бази, адже встиг неодноразово побувати у тому місці.
Попри власну впевненість Іван заблукав. Точно вказати, скільки часу він намагався знайти дорогу до бази, Іван не зміг. Врешті він вийшов до гори, яка здалась йому знайомою: на її вершині височів пам’ятник великому поетові. Іван зрадів і вирішив, що дочекається ранку, а тоді, як почнуть ходити автобуси, швидко дістанеться своєї бази.
Несподівано Іван побачив у схилі гори прихований за бетоном монументу темний отвір. Дивні звуки долинали звідти: ніби хтось рівно і глибоко дихав. “Якась невідома сила потягла мене туди,” – розказав потім хлопець. Залізши до отвору, який виявився входом до величезних розмірів печери, Іван побачив фантастичну картину: прямо перед ним на богатирському стільці, одягнутий в кожух і високу хутряну шапку сидів Великий Кобзар. Голова його в глибокому сні похилилась на груди, руки були складені на колінах. Вуса, вирослі за часи кількасотлінього сну, густо оповили стілець, і, наче коріння велікого дуба, розповзлись по підлозі печери. Тарас глибоко дихав, і ніби вітер гуляв печерою від того подиху.
Раптом Кобзар відкрив очі. Він підняв голову і глибоко зітхнув. Стіни печери руху затремтіли, зі стелі посипався пісок. Побачивши Івана, який від переляку впав на коліна і став хреститись, Тарас голосом, подібним до грому небесного, спитав: “А чи голосний сьогодні тік води Дніпрової, парубче? Чи добре чути, як реве ревучий?” “Чути, батьку,” – не знати як відповів закляклий Іван. “Тоді ще не прийшов мій час” – відповів Великий Кобзар. Важкі повіки його опустились і, засинаючи, він повелів Іванові: “Іди!”
Хлопець щодуху побіг геть із печери, і щойно вибравшись на поверхню, втратив свідомість. До тями він прийшов уже в лікарні, куди його доставила викликана працівниками музею “Тарасова світлиця” швидка.
За три дні Іван помер у Канівській лікарні, маючи вигляд 90-літнього старого. Його тіло було переправлене до Києва для подальшого розтину і дослідження. Наразі точні причини смерті студента невідомі. Запис розмови Івана Тельченка з журналістом Олексою Перебратенком було передано для вивчення до слідчої лабораторії СБУ. Сам пан Олекса уж встиг дати свідчення, а у короткому інтерв’ю для телеканалу Інтер заявив, що збирається очолити Церкву Великого Кобзаря, яка вивчатиме неосяжний спадок великого поета, плекатиме його ідеї і чекатиме на той день, коли Тарас прокинеться від свого чарівного сну під Чернечою горою і стане на захист знедоленої і занедбаної синами-манкуртами Неньки-України. “І полине кров ворожа…” – завершив свою заяву пан Перебратенко.
Допоки причини смерті Івана Тельченка не встановлені, громадянам радять відкласти свої прогулянки до Чернечої гори.

Матеріал підготував
Герман Грімченко

(Навіяло оце статтею про мотив “короля під горою” з Вікі, а особливо списком героїв, де поруч з королем Артуром, Карлом Великим, трьомя Теллями, Вацлавом Святим і Ефеськими отроками з’являється… Угу, він.)

 

Міцно заплющений бог May 11, 2006

Почитала нові вірші Сергія Татчина. Ух. Уривочки собі. А взагалі треба повністю.

… А на порогах – жінки.
Слухають серце, вдивляються в небо,
Вірують в зміну епох,
Де забере їх навіки до себе
Міцно заплющений бог.

http://www.ukraina моя
віртуально плекає синів,
тільки я вже, напевне, й не я,
а один з програмованих снів:
медитую на синій екран,
де моя ностальгія живе, і ввижається:
run, baby, run!
ukraina моя www…

… Де вуздечку слів гризуть Два моїх коня. …

 

 
%d bloggers like this: