м'ятний чмих

дієслова та інші слова

отдай November 18, 2014

Ольга Пошуруева
***

Рыбы Божьи, на улицы входит снег.
Плавники тяжелеют и медленно клонит в сон.
Рыбы Божьи плывут, не смыкая округлых век,
И со всех сторон
Им то море чудится, то земля.
Плавники по памяти держат курс.
Рыбы Божьи с марта до февраля
Помнят снег на вкус.
Рыбы Божьи от снега уходят прочь
Переулки пустынные в кружевах их следов.
Рыбы помнят: время такое, вночь
Собирать улов.
Рыбам Божьим от снега белым-бело..
Рыбы слепнут, и так попадают в рай.
Снег подходит к воротам рая, стучит в стекло,
Говорит: “Отдай”.

Art by Svetlana Bobrova

Art by Svetlana Bobrova

Advertisements
 

ночью опять стреляли May 12, 2014

Борис Херсонский
***
Я ей говорю – собирай чемодан, документы – в отдельный пакет.
Чемодан – вокзал – дальше – хер знает куда.
А она – с яблонь уже осыпался цвет,
а клематис цветет, и в море прозрачна вода.

Я говорю – ночью опять стреляли, ближе к нам, чем вчера.
Только самое необходимое – лишнего не бери.
А она – посмотри, какое солнце с утра,
Не хочешь – не слушай меня, просто – смотри.

Моя спроба перекладу.
***
я їй кажу – валізу збирай, документи окремо клади
валіза – вокзал – а далі – хєр його знає куди.
а вона – на яблунях зав’язь уже, квітне клематис в дворі,
і вода в прохолодному морі прозора о цій порі.

я кажу – вночі стрілянина була зовсім неподалік,
збирайся швидше, здається, пішов на години лік.
а вона – ти глянь, яке сонце, пташина злітає увись,
не хочеш, мене не слухай, просто зі мною дивись.

 

діти вийдуть до моря, і там їх зустріне сніг March 3, 2014

Катерина Калитко
CHILDREN’S CRUSADE

Розділивши дітей, вони постановляють так:
відтепер ітимуть нарізно по світах.
Батько вчитиме сина тримати небо, сідлати коня,
пити з річки, схилившись на лікті; стріляючи навмання,
відчувати найгарячіше поміж співочих сердець;
свою маму й сестру не зустрічати ніде.
А вона навчатиме піврозквітле дівча,
що удосвіта важчає рання печать-печаль,
що по венах котяться яблука, а золоте вино
так підхоплює лагідно, так гойдає жінок;
що триває ніч, допоки нитку прядеш,
свого батька та брата не зустрічати ніде.
Але от: серед ночі, зачувши близьку біду,
однією лавою леви й дерева йдуть,
а за ними діти, зграйками, насторожені,
дерев’яні щити несуть, і тріщина в кожнім.
Обережно несуть їх там, де від крові слизько,
бо щити, можливо, згодяться ще на колиски,
на легкі плоти, на ноші, коли вже раптом.
Але жодне, звісно, не хотіло вмирати,
і вони затулялися ангелами та хрестами.
Він меча цілує і скупо дякує татові,
а вона складає в кишеню хустинку вишиту,
дуже схожа на матір, тільки вже трохи вища.
І вони виходять, і теж до лави стають.
І коли роздирає ніч на бинти свою
світлу шкіру, а страх задушливо непідробний,
це вона підійде і зітре йому піт із лоба.
І не буде у них імен, а тільки тваринне
впізнавання і відчуття: півжиття не проговорили.
А коли вже погаснуть поводирі й вогні,
діти вийдуть до моря, і там їх зустріне сніг.
Не зростуться долонь пошерхлі дереворити.
Так сидять і не знають, про що тепер говорити,
так сидять самі на крихкому краю землі,
наслухаючи через море, чи не йдуть кораблі,
щоб забрати їх у повні світла міста,
де живе і росте усе, чого в них не сталося.

Art by Adam Hunter Caldwell

Art by Adam Hunter Caldwell

 

роки лежать February 10, 2014

Юрій Завадський
***

ах відтворіть мені вуалі стелі
тілесні сни шовкових білих стін
де наді мною підіймалась тінь
і поринала в білизну пустелі
чи здатне тіло відтворити темінь
і неймовірне поєднання тіл
мільярди не замінять двох а втім
(за буало) cе зовсім не до теми
ах темнота із ніжністю тканин
cе шовк слизький на стінах а вони
так безсоромно вилупили очі
засмійсь дитя cе справді cе не сон
роки лежать твоя одежа в клоччя
тобі 15
а мені
500

Peter Gentenaar paper sculpture

Peter Gentenaar paper sculpture

 

вважай: це крутять блюдечко мерці March 18, 2013

Ігор Римарук
***

Коли під ранок ти відчуєш знову,
що речення тісні, мов комірці,
і розірвеш строфу восьмирядкову, –
вважай: це крутять блюдечко мерці
і дух твій викликають на розмову…

Але потрібні їм слова не ці.
Мовчи. Мовчи. Того, що ждуть спірити,
не велено живому говорити.

 

відгалужене тривання March 6, 2013

Вікторія Цимбал

                                         Ані

щороку гарніша. сталі:

пасмо на чолі, страх меду,

мужчина, захват сторонніх,

пальці нервові, море,

втрачений досвід, терпіння

 

заміж виходять інакше

про всіх дітей дізнаються –

так само, як і про вірші, –

тільки на тому світі

 

(Це колись Віка мені присвятила, давним давно, коли нині уже чуже величезне місто було живим спрутом, дерева не приховували свого важкого характеру, дозволено було вголос розмовляти з книжками, час ніколи не закінчувався, у підземеллях метро жили дивні людиноподібні потвори із зябрами, а життя було проблемою термінологічного характеру… Ох ці часи, вони пахнуть мені папером, тютюном, холодним вітром, кавою і брудним міським снігом. Я сьогодні щось шукала в давньому архіві і знайшла цього вірша, він мене досі перевертає, тисне на якусь таємну приховану кнопочку)

 

Анте щоночі уперто сниться, що він – ліхтар March 4, 2013

Катерина Калитко
***

Священику Анте сниться морська риболовля:
білі човни з ліхтарями, мокрі сіті рибальські.
А потім – Господній ранок.
Проповідувати любов,
зцілювати гризоти вбраної в чорне бабці.
Бабця давно вдова, в неї донька сліпа.
Анте каже: Господь не залишає нас.

Діти з подвір’їв біжать за ним із криками: «Падре!»,
Анте гладить їх по головах, пригадує імена.

Анте, отець з приморської церкви Святого Рока,
тут із тебе вийняли твій безтурботний сміх,
він у кошику тіпався, золотом стік і застиг.
Чуєш – мати з дитинства кричить: «Не пливи на глибоке!»

Анте щоночі уперто сниться, що він – ліхтар,
хвиля фосфоресцує, макрель на світло пливе,
Анте світить і світить, і вигорає весь.

І міноги міцно в риб’ячі спини вростають,
і викидають рибалки мокрі сіті на пристань,
пахне церковним воском з вікон будинків прилеглих.
Анте сміється. Заходить у воду.
Пливе далеко і легко.
І там – дитина, рибина – залишається.
Нині й прісно.

 

 
%d bloggers like this: