Advertisements
та ж не вдихнеш на повну August 7, 2007
Я нікуди не поспішаю.
Я відчуваю час – повільний.
Я відчуваю час – швидкий.
Нічого й нікого крім часу – і нас, двох в одному тілі.
Це не перлина, жінко.
Ти уже майже звикла – до мушлі – заледве лишаєш щілину –
промені на поверхні води – сенс тиші – сліди неба – одним оком.
Це не перлина, жінко.
Це набагато складніше.
і тагда я сама пагасіла надаєвший уже канделябр June 24, 2007
Можна усміхатись ваговито й непідйомно радіти. Але краще мовчати. Мовчати-мовчати. Мовчати-мовчати-мовчати. Не випускати назовні тлусті думки. Мовчати. І зідка казати незначуще. Ага, вчора сиділи на даху, їли морозиво. І, доречі, шось ще лишилось в морозилці. Трошки пломбіру.
ну от June 18, 2007
Лежу на смугастій рожево-білій поверхні Марсу. Не віриться, але вона на дотик, як м’яка ніжна травичка. Тепла. Поки ані слова про те, як я сюди потрапила.
