м'ятний чмих

дієслова та інші слова

камінний господар February 23, 2011

Євгенія Люба evgenia_luba
Муаммар

Цього ранку в далекому Магрибі,
Де мешкають арапи і джини (знаєш ти із дитячих казок),
Кам’яний Муаммар піднімається зі своєї постелі.
Ох, ці революції, – важко зітхає він, – ці звернення до народу,
Доводиться міняти розпорядок, робити ранковий мейк-ап,
Підставляти своє недоторкане лице
Якомусь блядському візажисту…
Блідий візажист поквапливо забігає до кімнати,
Розкладає на столі усі свої молоточки, різці і долота,
Потім приставляє різець до чола Муаммара
І легенько вдаряє. Додолу сиплеться кам’яна стружка.
Ну от, іще кілька ударів, – метушиться він, –
Потім замазати гіпсом тріщинки, доліпити відколи – і все.
Ось тільки очі… Що робити з очима?
Ох, ці порушення режиму, – знову зітхає Муаммар,
Відкладаючи убік свої темні окуляри.
Добре, що там будуть лише камери,
Самі лише камери, і жодних очей…

Надворі він напинає свою велетенську парасолю
І ступає крок.
Насправді революції, – думає він, –
Це всього-на-всього дощі та циклони,
Послані нам Аллахом за наші провини…
Кулі снайперів, які долітають із навколишніх дахів,
Ударяються об його парасолю і падають на землю,
Авіаційні бомби розпадаються на прах над його головою,
І він, наче справжнісінький Нео у власній матриці,
М’яко ступає вулицями Тріполі.
І всі ці громадяни, ці піддані, що збились із праведного шляху,
Падають перед ним у пісок і здіймають руки.

«Муаммар! – благають вони. – Муаммар!
Напни над нами божественну свою парасолю!»
І смерть – легка, наче пух, спадає на них зі хмар,
І запікається на устах, мов кристали морської солі…

Advertisements
 

 
%d bloggers like this: