м'ятний чмих

дієслова та інші слова

дневник наблюдений – август и сентябрь 2016 May 18, 2017

Август 2

Укотре замість 2016 автоматом пишу 2017. Хоч зазвичай рука пише минулі роки, а зовсім не майбутні.
– – – – –
Август 3

Google books странного обо мне мнения: предлагает книги исключительно на арабском и за австралийские доллары.

– – – – –
Август 4

Вот пора бы запомнить: ПМС и покупка нового купальника – вещи несовместимые.

d28866f497b962e940bd6b22e8a7789e

Illustration by Yoko Honda

– – – – –

Август 7

Девочка где-то лет чуть меньше двух пытается наладить с Эраном контакт. Он сидит рядом со мной на лавке и подозрительно на нее поглядывает. Девочка широко улыбается и начинает удаляться походкой утенка. Потом оборачивается через плечо и отпускает ему такой взгляд. Вот такооооооой. Черт. Мне кажется, я до сих пор так не умею.
– – – – –
Август 8

Полезные советы родителям: “Сейчас — за три недели до 1 сентября самое время постепенно возвращаться в «школьный» режим дня.” Ааааааааа! Это типа “Что, уже два дня как перестал глаз по утрам дергаться? Расслабились? Не вскочили сегодня в шесть в холодном поту? Хваааааатит, мамаша, достаточно, вполне достаточно, в могиле отдохнете”
– – – – –
Август 8

Эран: Янай, ты умеешь собрать трансформера?
Янай: Нет.
Эран: На, попробуй. А я тебя буду поддерживать. Я-най Я-най Я-най Я-най…
– – – – –
Август 9

“До другого тому увійшли слова й вирази інших мов і медицини, назви народів та географічні, те що стосується козацтва, юриспруденції, збочень, фєні, тощо”
– – – – –
Август 11

ערן: אמא למה אוכלים תרנגולות? איך זה? ״תודה שנתתם לנו ביצות״ וחחחחחחרררררררר הורגים אותם!

(Эран: Мама, почему едят курей? Как это? “Спасибо, что дали нам яйцы” и ххххххххххррррррррр убили их!)

89341edd5a83a0fe2084b4d6bcf15ed3

Illustration by Yoko Honda

– – – – –
Август 16

We’re all pretenders, Doctor, even you. Especially you. Why are you dmiling? Pretending is tge brain’s work. It’s what it does. The brain can even pretend not to be itself. Oh? What can it pretend to be, just by way of example? Well, for the lingest time, and untill just recently, the soul. (E.L. Doctorow ‘Andrew’s brain’)
– – – – –
Август 19

But it is dangerous to stare into yourself. You pass through endless morrors of self-estrangement. This too is the brain’s cunning, that you are mot to know yourself. (E.L. Doctorow ‘Andrew’s brain’)
– – – – –
Август 22

Папа: Это самка, а это самец.
Эран: Самка и певец?
Янай: Где санка, а где молодец?!
– – – – –
Август 23

Зоопарк Аттики в Греции. Вольер с морскими свинками у них тут в павильоне “Мир рептилий”. Свинки скачут и пищат.
– Какие хорошенькие! – говорят дети.
– – – – –
Август 24

О пиетете
Янай: Я бы хотел себе электрическую книжку, чтобы брать на пляж.
Я: Бери бумажную.
Янай: Она испачкается, ты не понимаешь?!

84c2936ac995a1deae6882d13e30ba26

Illustration by Yoko Honda

– – – – –
Август 25

 

Янай: А что со всеми чувствами? Ну… Я имею ввиду, вы почистили осьминога от всего, что внутри?
– – – – –
Август 31

Привезла собі з далеких країв гірську сіль. Їм її, як цукерки. #ялось
– – – – –
Сентябрь 1

Когда в году два новых года, есть два повода посамоедствовать, попереоценивать, побормотать, что год просран и построить новых планов. Не знаю, хорошо это или плохо.
– – – – –
Сентябрь 4

І такий розумний, що вам постійно здається, наче він ось-ось непомітно для самого себе перейде на латину (Джеремі Кларксон “Джеремі Кларксон і світ довкола”)
– – – – –
Сентябрь 5

Тот день, когда твоя мама постит ссылку на альбом группы под называнием Cthulhu Rise. Instrumental jazzcore, avant-prog and prog metal all in one four-piece band. И тут ты такая отрываешься от утренней Ненси Синатры и такая: мама?
– – – – –
Сентябрь 5

itunes упорно виснет на моей попытке послушать king crimson. не пей вина гертруда at the court of the crimson king

34bb34ea57f5eab52ef70a2db13456d8

Illustration by Yoko Honda

– – – – –
Сентябрь 6

Суслика видишь? В он есть.
У Яная на продленке новая воспитательница, Эмма. Худющая, длинноволосая, седоватая, в коротких шортах, вьетнамках и с улыбкой на все лицо. “Киббуцница” такая. Лет на 10 меня старше.
– Такой он чудесный у тебя, – говорит, – Есть еще?
– Да, – говорю, – младший.
– Мальчик?
– Да, мальчик. Что-то не получаются у меня девочки.
– Не теряй надежды, есть шанс. У меня вот семеро сыновей. Семеро. И одна дочка.
– – – – –
Сентябрь 6

Эран: Мама, а почему ты нам говоришь “молодой человек”?
Я: Я так говорю?
Эран: Да. Почему?
Я: Ну, ты человек?
Эран: Да, человек.
Я: Молодой или старый?
Эран: Не молодой и не старый.
Я: Да? А какой?
Эран: Новый.
– – – – –
Сентябрь 6

Янай: Эран, что вы делали?
Эран: Играли в мышк, ругались… Такое всякое.
– – – – –
Сентябрь 7

Товарищ! Лайкая посты в офисном туалете, выключи звук!
– – – – –
Сентябрь 7

Процес акліматизації у них бурхливий вони уміють глибоко дихати у кімнаті для хворого. (Генрі Торо, із книжки Олега Лишеги “Поцілунок Елли Фіцджеральд”)
– – – – –
Сентябрь 9

Взяла у Яная почитать его “Капитана Труселя”.
Янай: Мама, а где мой “Кептен Тахтоним”?
Я: Я еще не дочитала.
Янай: Так долго. Ты, я думаю, не очень любишь читать, мама.
– – – – –
Сентябрь 10

Янай сегодня рассказывал, что когда они были в планетарии, им показывали мультик про то, что “один раз рыбы трогали Луну, потому что Луна – сердце моря”.

186c373cfacb54d1b166d7fbbb49ddd9

Illustration by Yoko Honda

– – – – –
Сентябрь 16

Эран вчера поделился со мной тайным знанием. Оказывается, сидя в туалете, можно аплодировать ногами. И это весело. Хех, ну теперь уж точно возьму от жизни все.
– – – – –
Сентябрь 20

Мене завжди цікавили оті безлико-красівінькі книжечки, що стоять на полицях в ікеєвських інтер’єрах. Я сьогодні перевірила. Здивувалась і перевірила ще разів 20. Вони всі справжні.
– – – – –
Сентябрь 21

Я: У тебя осталось мыло в волосах. Еще не приспособился хорошо промывать, да
Янай: Да. А в армии будет еще сложнее.
– – – – –
Сентябрь 22

Як же я люблю ізраїльську осінь! Можна закрити вікна, увімкнути кондиціонер і перестати врешті решт обливатись потом. А годині о 5 ранку піднімається такий ніжний прохолодний вітерець. Мммм… Не те що влітку. (Вибачте, стрічкою навіяло))

902ded9d41939a5991f67b78900784ce

Illustration by Yoko Honda

– – – – –
Сентябрь 22

Варю тут овсянку и вспомнила. Две израильские бабули хихикают и рассматривают кастрюльки в магазине:
– Ты с ума сошла! Я никогда в жизни кашу не готовила. Дрянь какая. Фу.
– – – – –
Сентябрь 25

Янай другу:
– А еще одну картину мои родители прячут у себя в спальне.
Я и «Как украсть миллион», короче.
– – – – –
Сентябрь 27

Только что узнала, что скрипичные струны делают из кишок. Боюсь спросить, что с виолончелью.
– – – – –
Сентябрь 28

О точности
Я: Как успехи, Эрани?
Эран: Немножко хорошо.
– – – – –
Сентябрь 29

Вчора прочитала Francesca Simon ‘Horrid Henry’, дивну дитячу книжку – без жодного позитивного героя. Без жодних руху і трансформації, просто зафіксовані характери у зафіксованій ситуації. В рецензіях пишуть, що то книжка про антигероя – дитину, яка постійно поводиться “погано”, навмисне чи ненавмисне. Але чогось там крім цих шкод і негативних емоцій, і правда добре описаних, нічого немає. Тобто взагалі ідея як така мені завжди подобалась. Поспівпереживати такій поведінці має бути задоволенням. Посміятись, відчути тремор від участі в забороненому. Але. Має ж бути ще щось. Добре, малюємо антигероя, сам він до сантиментів не схильний, злий халамидник. Але його могли б ніжно любити батьки? Брат? Пес? У нього міг би бути один хороший вчитель? Уявний друг? Бачимо хлопчика, потреби якого ігнорються батьками, і на фоні якого “грає хорошого” молодший брат, на нього вішають ярлики вчителі. Це наслідки поганої поведінки? Чи це причини? Що там читач (аудиторія – 6-7 років) має собі подумати? Тобто картинка дуже реалістична, але виходить прочто чорнуха, яка при цьому ще й нікуди не рухається. Динаміки немає. І це не одна книжка, як з’ясувалось, а ціла серія. Британська. В Америці була видана адаптованою для американського читача. Я читала в перекладі на іврит. Тобто купа професіоналів видавничого ринку і читачів побачили тут щось, що від мене сховалось. Тре ще з малим поговорити. Він читав. Казав, що нормально, але віж продовження відмовився.

2dd396617594ea91739df79fce1b551b

Illustration by Yoko Honda

– – – – –
Сентябрь 29

Эран плохо себя чувствует.
Эран: Мама! Можно я пойду уже спать? У меня мозг болит!
Янай: Первым делом, мама, мы должны разобраться, почему он заболел, по какому поводу он заболел. Да. По какому поводу?
– – – – –
Сентябрь 29

Kwame Dawes
On Being Uncka’s Brother

“My big brother did not protect me
He watched his friends stand me up
against the huge ficus tree by the gate

and command me to sing while rubbing my belly.
I sang ‘In heaven there is no beer’, and
belched for them. They laughed and slapped

my grinning brother on the back.
We did not speak for days.
It was years later that I understood

the burden of his shame,
watching me with his nose and eyes
forehead greasy in the sun

looking like a sorry version
of Uncka the fighter, my brother.
Maybe they expected me to growl,

struggle, throw some punches
like a true little ‘Uncka Uncka Kill Kill’
Africa boy would; but I only stood there

rubbed my belly and sang,
missing the point of having
a celebrated fighter for a big brother.”

67cbb3b07b87299967452ae3b2ded120

Illustration by Yoko Honda

Advertisements
 

дневник наблюдений – июнь September 28, 2016

Июнь 1

А є така країна, де робочий тиждень починається в неділю. А літо – у липні. І хай +26 о дев’ятій ранку. Весна, то й весна.
– – – – –
Июнь 1

Янай пишет книги. Много. Собирается заработать миллион денег. Даже и не знаю, как ему сказать…

0b0ec016d58c465f52b18df157b0bb28
– – – – –
Июнь 1

Дети попросили блины на ужин. Съели по одному и ушли. А я зато весь вечер занята. Развели, как ребенка.
– – – – –
Июнь 2

А тем временем кто-то пытался построить гнездо на окне детской.

d9453cd03bab86710e253e7c0cef0825
– – – – –
Июнь 2

Я: Я ненадолго.
Эран: Нет, ты надолго уходишь! И я не могу тебя видеть. Даже когда я сплю, я не могу тебя видеть.
– – – – –
Июнь 4

Эран изучает азбуку: О! Буква О! А-гур-цО!
– – – – –
Июнь 5

Обоги. Эран считает R2D2 пылесосом золотого робота.
– – – – –
Июнь 7

Эран говорит:
– Мама, чем ты пахнишь? Дай я понюшу.
Я напрягаюсь, конечно. Потому что обычно экспертиза постановляет, что пекучей зубной пастой, не дай бог сыром, а то и спичками, каким-то неугодным фруктом или орехами, банановой кожурой, комаром, ранкой, сиропом от температуры, старым фломастером или еще чем понеожиданнее.
– Мне кажица, морем…
Фух. С добрым утром.

af3cccfdc2c322883c5b3d214ad0bc6f
– – – – –
Июнь 7

Еще одна история. На днях Эран рассказывает:
– Нам дали большо-о-ой листик на полу и мы поливали на него гоаш! Я налил красный! Много-много!
Тут мама решает повыпендриваться.
– А ты знаешь, – говорю, – был такой художник, который так рисовал.
Эран: Не художник. Оман.
Я: Да, оман – это художник на иврите.
Эран (с некоторым раздражением): Мама, о-ман. О-ман Джек-сон По-ллок. Понила?
– – – – –
Июнь 7

…і бути разом у правді і брехні допоки смерть не розлучить нас
– – – – –
Июнь 7

О деликатности и узкой специализации
Янай: Мама, ты хорошая подавательница еды!
– – – – –
Июнь 8

Ще місяць тому доріжка вкруг Зимової Калюжі була всуціль укрита маленькими равличками. А тепер з-під ніг тікають численні жабки, такі як сливова кісточка і більші. Десятками синхронно здіймаються в повітря в ритмі якоїсь арії з Тоски.
– – – – –
Июнь 9

Паніка – це коли ти щось пишеш, і тут у тебе залипає кнопка delete. Все тане. Ти схлопуєш вікно, тебе викидає в записник, і тут зачинають зникати нотатки – швиденько, одна по одній.
– – – – –
Июнь 9

И что же это за сумасшедший день без ночного выпекания пирога…
– – – – –
Июнь 11

Промываю Янаю глаз чаем.
Эран: Я последю за Янаем. Янай, я тибя очинь люблю. Все будит карашо, Янай. Слишишь? Янай (голосом раненого в схватке со вселенским злом Брюса Виллиса): Спасибо, Эран.

f7c5e643d720cd5a0664d3262dc987c6

– – – – –
Июнь 11

Дети играют в скорую помощь.
– Человечек умер по дороге!
Но все не просто, когда в гостях тетя, доктор.
– От чего он умер?
– От отравы! Он умер по дороге!
– Так давай его сейчас быстренько реанимируем. 120 нажатий в минуту на грудную клетку.
– – – – –
Июнь 12

Эран: Мне к попе прилипнул какой-то дурацкий сон! Я в соне был маленький. А встал типерь большой!
– – – – –
Июнь 12

Эран: Дам мне просто питу, питу с три колбасами.
– – – – –
Июнь 13

Янай: Кажется, туда какая-то птица напорхала.
– – – – –
Июнь 13

Эран: А в мире Кротика не комаров… Как весело Кротику!
– – – – –
Июнь 14

Эран: Когда все кричут, я не могу узнать, куда я хочу идти, и просто и иду.
– – – – –
Июнь 14

Эран: Когда уже эта зубная паста кончится? Она некусная мне! Я хочу во вкусом… со вкусом… ммм… кальбасы!
– – – – –
Июнь 15

Бедный температурящий мальчик усадил злую мать делать уроки, и это не смотря на то, что она бездушно отбивалась и что-то безответственно выдумывала про “хоть кофе выпить с утра”.

921380d9d25420688b61c829b7d421db

– – – – –
Июнь 15

Дісність визначає свідомість. Не знаю, чи дощ за вікном – це затишно. Затишно – це прикриті жалюзі, гудіннія кондиціонера, підмерзла від охолодженого повітря плитка під босими ногами і – оп! -натуральна духовка у ванній.
– – – – –
Июнь 16

И сегодня не получилось любить людей…
– – – – –
Июнь 17

Я: Янай, ты так мне помогаешь, ты даже не представляешь себе.
Янай: А зачем я должен поедставлять? Просто я – это я. Я не должен представлять.
– – – – –
Июнь 21

Хватит париться – это, когда переводя текст на русский, думаешь, не украинизм ли, я же, думаешь, ими разговариваю, надо проверить, и как единственный пример во фразеологическом словаре получаешь цитату из “Вечеров на хуторе”.

3aa26d6fc76e3704b4f01bac5398fac2
– – – – –
Июнь 22

В магазине не было оливкового масла. На почте не было марок. В пекарне не было бурекасов. На детском кружке не было тренера. День неожиданных отсутствий.
– – – – –
Июнь 23

Іврит валшебна мова. От, наприклад, прізвища без нікуду ніхто не знає, як читать. Пишеться однаково, а яка прірва між “Родина Пісюк виробляла пиво” і “Родина Фісюк, допустім, робила те ж саме”. І між іншим, в англійському перекладі “Повісті любові і темряви” Оза у них таки Пісюки – тримають пивоварню, да. А я ржу в одіночіствє уже півгодини.
– – – – –
Июнь 23

Ти знаєш, що ти мать єслі ти одночасно: вариш суп, смажиш оладки, проводиш майстерклас “як нарісувать Бетмена”, підспівуєш пісню про білого однорога, і ше не забуваєш погодувать морську свиноту, яка тьохкає, бо зачула запах свіжопорізаних овочів. А, ну і саме главне – тут же пишеш про це пост в фейсбук.
– – – – –
Июнь 23

Щойно з друкарні. Автор, він же видавець, вимагав тираж в 10 екземплярів, но друкарня сказала, шо автору, йому же видавцю, давно пора спать, а друкарня стомилась. Одним словом: “Бої Бетмена з Суперменом”, шукайте в кригарнях міста.

218fccf4b93241392dcc8e6ecac32cd9

– – – – –
Июнь 23

А вы умеете пить томатный сок не залпом? Я – нет.
– – – – –
Июнь 27

ערן: אמא, נבוא לאמריקה כי זה חצי משם של קפטן אמריקה

(Эран: Мама, пойдем в Америку, потому что это половина имени Капитана Америка.)
– – – – –
Июнь 28

Мене тут відвідали думки, дотичні до книговидання. От кажуть, про Captain Underpants буде фільм. Може, хоч це би якось підштовхнуло панів видавців до того, щоб ощасливити українських діток пригодами обаятєльного Капітана Трусєля, а? Направду, жодного першокласника не знаю, який би хоч одної книжки про нього не прочитав.
– – – – –
Июнь 29

Вчера Зубная Фея чуть в который раз чуть не задрыхла, презрев свой священный долг. Но нет, вспомнила в последний момент и с нецензурными бормотаниями поползла выполнять. А мальчик уже совсем беззубик, радуется, что сок удобно пить через трубочку.
– – – – –
Июнь 29

Отримала мейл від жінки на ім’я Алекс Чудік. Це знак, що добро переможе?

56a53dfe62d4eea642560ef89667fa60

 

рамон December 28, 2015

Ми тікали на південь
Мовчки
Крізь міста траси
Оливи, що застеляють кілким оксамитом буре каміння
Наче питоме відчуття щастя – дні
Крізь
Бази
Тюрми
Заводи
Траси
Траси
Які вміють затискати в собі
До відбитків у плоті
А тут раптом розкрились п’ятірнею в усі боки – давай, вали
Тікали, закинувши до багажника роздуту від поспіху валізу
Запхавши на заднє сидіння очманілих дітей
Знаєш, щоб втекти, кажуть, досить тікати
Але на ділі
Мусиш кудись дістатись,
Мусиш мати місце, в яке ти хочеш прийти,
Хоча би,
Наприклад, якийсь умовний південь
І тепер
Ми стоїмо тут над пустелею чорною і срібною і золотою
Над розверзтими грудями землі
З яких щоночі піднімається до міст холод
Що від нього пече зсередини
І не рятують обійми
Ніби це смерть або зрада або махом вихилити літр крижаної води
І над прірвою зависає горобець
Як людина над безумством, думаю собі
Так само просто, так само дивом
Внизу, далеко під нами на камінні
Лежать двійко розбитих велосипедів
Теж тікали на південь
Ні, каже чоловік у синьому перуанському пончо
Ні
Їх просто хтось приніс туди
І поклав разом
Поряд
Ні
Втечі на південь завжди закінчуюються
Гепі ендом.

kraterDSC_8733bw

Photo by photo-noga.blogspot.co.il

 

 

Від війни плачуть August 13, 2015

Мрії збуваються: “Від війни плачуть” Тірци Атар виходить у Видавництві Старого Лева. Переклад цієї книжки почався минулого літа, літа-коли-тривали-дві-війни. Вірші Тірци були тоді потрібні мені самій, я читала їх і перечитувала. Потрібні вони і зараз. Бо допомагають, принаймні частково, осмислити, розставити, розкласти те, що, насправді, ніколи неможливо осмислити, розставити, розкласти до кінця. А ілюстрації Катерини Садовщук продовжують і універсалізують ці тексти.

Переклади, які я викладала раніше:

Тато Йохая
Мій братик боїться

Один з віршів читає прекрасна Іванна Цимбал

 

 

розмови October 25, 2011

Днями Буквоїд опублікував мою розмову з дуже цікавою, як на мене, людиною – перекладачем Антоном Паперним: про українську та ізраїльську поезію, про складнощі перекладу та ще багато іншого. Читати ТУТ або тут: (more…)

 

лист у пляшці October 26, 2010

Ну що вам казати… Опинитись під однією обкладинкою з одним з улюблених поетів молодості це так… кгм… як би його сказати… хвилююче.
Це я до чого, власне. Врешті решт авіапошта донесла до мене примірничок антології “АЗ, два, три… дванадцять – лист у пляшці”.
З цього приводу винесу з-під замка писаний для антологічного проекту есей. (Не те щоб про Нетанію було нічого написати, просто муа чогось не зрозуміла, що есей має бути про місто. Ну і ладно. Про Нетанію он Рєвякін співа і Омер Кляйн грає. Так що вона все одно оспівана 🙂

Флердоранж
Уже майже десята вечора. Мій синок, названий іменем одного з числених юдейських царів, спокійно спить у своєму ліжечку. Вікно його кімнати виходить на площу, посередині якої танцюють двійко вистрижених із зелені павичів. Над моїм вухом голосно цокає годинник із зозулькою, який колись так само голосно цокав в будинку чоловікового діда у Часов’ярі. Я знаю, що то був дуже веселий та гостинний дім. Я сиджу за великим обіднім столом і дивлюсь в екран ноутбука, думаючи про себе, про Ізраїль, про час і про вчинки. Переді мною стіна, прикрашена абстрактною репродукцієїю, а зліва – велике вікно, за ним місто: будинки, парки, дороги, сади, готелі, а за готелями – море (я знаю, що воно там, хоч його і не видно).
Чесно кажучи, я би ніколи не повірила, що так швидко звикну до моря. Що за лічені місяці воно перестане бути для мене щоденним магнітом, магією і світовою таємницею, а стане просто морем. Я уже цілковито спокійно можу сказати, що на пляжі нині буде вітер, а тому ми краще поїдемо гуляти деінде. І у мене вже викликають посмішку безумні туристи, які в зимні +20 біжать пошвидше зануритись в солоні зеленкуваті хвилі. Ні-ні, не зрозумійте мене неправильно: літній захід сонця над морем вартий того, аби просидіти кілька годин на пустіючому пляжі. Сто разів вартий. Але гостре замирання в грудях від шурхотіння води по піску, від запаху вітру, від особливого кольору зірок, які висять над принадними глибинами, кудись зникло цілковито безслідно. Могло так статись, що його злизали хвилі.
Магія віднайшлась в іншому. І я би ніколи не додумалась шукати її там, де випадково знайшла. Якщо навесні їхати від нашого будинку до нової промзони, то перед заїздом на міст, під яким іде залізнична колія, варто відкрити вікна авта і пригальмувати. А можна і зовсім зупинитись. Можна навіть вийти з машини і сісти в кількох кроках від дороги. Сісти, закрити очі і вдихнути на повні груди запах, яким, як на мене, може пахнути лише майбутнє – світле-світле, солодке-солодке, жадане-жадане, наче весняне небо.
А ще так пахнуть, коли квітнуть, цитрусові сади. Так пахнуть навіть кілька білих квіток на маленькому апельсиновому деревці. Як же вони пахнуть! У цьому запаху нитка солодка, нитка холодна, нитка золота – тонка грива коня, що він галопом мчить кудись ген-ген туди, де так хочеться побувати. І де обов’язково побуваєш. Чесне слово, коли-небудь обов’язково побуваєш.
Коли я вперше приїхала до Ізраїлю, була весна. Кілька днів ми тоді провели у Тель-Авіві. І через якусь чергову екскурсію я опинилась рано вранці на вузеньких вулицях одного зі старих тель-авівських районів (точніше не скажу – я досі абсолютно не знаю цього міста). Вулички прокидались. Продавці відчиняли крамниці: вони піднімали ролети, і маленькі, набиті різноманітними кольоровими товарами приміщення лишались цілковито без зовнішньої стіни. Деякі продавці витягали маленькі пластикові столики, стільці і всідались на тротуарі, деякі виносили з крамниць прилавки, стенди, стійки. Нечасті перехожі чимчикували у своїх справах, дехто зупинявся купити сигарет чи газету, обмінятись кількома фразами з торговцем. А кав’ярні уже давно працювали. Люди сиділи за маленькими столиками, пили хто еспресо, хто капучіно, хто «кафе-боц» з невеличкої склянки, вони читали, розмоляли, передивлялись щось з екранів своїх мобільників.
Повітря того ранку пахло кавою, свіжими булочками, морем і ще чимось невловимо прекрасним: невимовно прекрасним майбутнім – нитка солодка, нитка холодна, нитка золота. Того ранку, тієї миті я подумала, що дуже хочу повернутись до цієї країни.
Та, як казав Фідель, no todo en la revolución se huele a clavelinos. І був безмірно правий.
Першим ділом перестаєш бути снобом: «Ах, ну що ви, я ж інтилігентна людина широкої ерудиції, дипломи і досягнення, смаки та інтереси, тарам-та-ра-рам». Оце закінчується. Воно і зрозуміло: яка там широка ерудиція, коли читаєш по складах, говориш з акцентом і помилками, і не знаєш, як звали другого президента, третього премьєра і коли відбувалась передостання війна. За таких умов мимоволі стаєш гуманнішим: вчишся цінувати в людях не списки використаних джерел, а душевні якості.
Взагалі доводиться уважно поглянути на себе і спитати, чи ти і справді та людина, за яку себе маєш. Це питання стає рубом, бо на новому місці ти позбавлений історії. Тут неіснує тебе-першокласника, тебе-підлітка, немає людей, які б знали, ким ти був у 15, в 20, в 25. Твоя історія не відповість за тебе на питання, не виправдає тебе, не надасть об’єму твоїм вчинкам і бездіяльності. Ти являєшся людям – і собі – чистим сьогоденням, і воно наповнюється значеннями, на які ти, їйбо, не чекав.
Принаймні так це відбувається зі мною. Я вдивляюсь в лінії на своїй долоні і звітую собі в тому, що не стала розумнішою. Проблема, яка була складним ділом 10 років тому, не стала простішою зараз. Так, можна мати ілюзію, ніби помудрішав, коли вирішуєш щось раз і назавжди. А от якщо доводиться повертатись на ті самі точки вибору, які, здавалось би, проминув уже міцно і давно, стає ясно: можливість виправити помилки – то чудова нагода наробити нових.
Ізраїль дуже особлива країна. Древня і вражаюче молода. Багато в чому західна, але така невиправно східна. Дістатись сюди землею неможливо. Тут заведено мати багато дітей. Тут на площі завбільшки з Київську область вміщуються гори, дві пустелі, узбережжя трьох морів, без ліку священних місць та міст.
А яких тільки мов та їх сполучень не почуєш. Іврит та арабська, англійська усіх марок і розливів, французька, іспанська, угорська, румунська, шведська, російська, португальська, амхарська тощо і тощо. Усе це змішується і постає у цілковито фантастичні фігури.
– «Камон сава, Моріс!» – «Сава, барух а-шем!»
– «Дєточка, мотек, такшиві сюда!»
Свої випадкові зустрічі з українською я колекціоную, нумерую і складаю до окремої шухляди.
1. Центральна вулиця міста, доволі людно.
– Рідна мати моя, ти нооочей не доспаала, ти водила менеее у поля край села…
– О, так вы еще все помните!
– Ну конечно, Танечка, конечно.
2. Чи не єдиний у центрі міста таксофон.
– Нє, ну ти прикинь, і не заплатив, а я фігачив…
3. Той самий таксофон.
– Ох, я вже й не знаю, що робити, таке горе… (Плаче) Хоч би приїхала вона.
4. Набережна.
– Непогано тут. Море чудове, пляж такий красивий, тихо.
– Ну да. Тільки чим тобі в Турції гірше, я не розумію.
– Ну скільки ж можна – Турція-Єгипет-Єгипет-Турція!
5. Ринок.
– А абрикоси іще дорогі, так? Кама мішміш оле? Ого!
– Та ну і шо, купи, якщо хочеться.
6. Парк, 9 ранку.
– Ніч темна людей всіх потомлених скрила під чорні широкії крила…
Обертаюсь. Древня старенька читає своїй сидусі-філіпінці.
От, власне, і все. Я, звісно, не включаю до списку навмисні переходи у розмові, дзвінки друзів і україномовну рекламу, в комплекті з якою транслюються російські канали.
Останні я, до речі, волію не дивитись.

І ще є бажання ділитись звідтам текстами. Декого прямо наново для себе відкрила.

 

трансформації May 25, 2010

אני רוצה להיות נהג של אוטו כבאים*
це майже як
багнеться бути кондуктором на товарному потязі в похмуру ніч темну ніч осінню дощову сидіти на тормозі у кожусі зігнувшись і скупчившись
і так далі далі
___
* “Я хочу бути водієм пожежної машини” – перший рядок пісеньки, яку співає нерідко показуваний по немовляцькому телеканалу “Люлі” вайлуватий ведмедик Дік-Дік-Дук. Янай дивиться цей канал вранці, поки мама вмивається і пьє першу каву. Десь о 6 50 показують Ніпі, потім ідуть пісеньки і якась беліберда, потім Зумзумім, а потім Двівоні Бонбоні. Зазвичай мамин мозок будить інтригуюче “під ковдрою завжди знайдеться місце для двох”, що повсякчас неочікувано лунає в пісенці, якою завершується передача про життєрадісне щеня Ніпі та його друзів-білок. А ось іще одна дитяча пісенька. Вона мені дуже подобається.

(Лірична героїня монологу поступово розчиняється в повітрі, наспівуючи “Але це я, це завжди саме я, це завжди саме я, це завжди лишусь я!”)

 

 
%d bloggers like this: