лореляй August 13, 2015

“де мої квіти, капітане?
де мої квіти?
о, це небо.
я чекала на тебе усі ті довгі дні,
усі ті довгі ночі я чекала на тебе.
і тепер я питаю тебе”
так співає фруктова дівчина у сірій трикотажній сукні.
вона миє підлогу у тонкій ніби вітер сукні,
побитій хлоркою.
посічене пальмовим листям проміння ранить, але не її.
її плечі перекочуються хвилями.
її спина – спина дельфіна.
її стегна ніби летючий скат, ніби косяк сардин.
та що там, гарніші, ти знаєш.
вода і піт, піна і спека:
“де мої квіти, капітане?
їх немає,
ніби ніколи було.
дні і ночі з’їли тебе.
знову обглитали твої кості.
нічого крім моєї пам’яті не лишилось від тебе.
о, це небо.
щоразу море вертає мені чужинця.
щоразу інший чоловік вертає до мене.
де мої квіти, капітане?
де мої квіти?”
так співає дівчина, що миє дощату підлогу, посічену битим промінням.
підспівуй, чого ти.
це ж стара пісня, тут
усі її знають.

Art by Diego Rivera

повертає June 8, 2015

***
Соняшник іще не розкрився
А вже повертає сліпооке обличчя
До сонця

Diego Rivera – Muchacha con Girasoles

хто в моєму квітнику April 28, 2010

– Хто в моєму квітнику?
– Твої квіти. – Мої квіти.
– Що в моєму квітнику?
– Трави, сонце, тіні, віти.

– Хто в моєму квітнику
червоніє? – Червоніють
дві троянди на кущі
в росах мріють, майоріють.

В однієї пелюстки
шарлахові і шовкові,
а у другої з парчі,
пурпурові, повні крові.

– Як я їх ножем зітну?
– Разом з гіллям, разом з зіллям.
– Вирву й вкупу ув’яжу
міцно-щільно, незроздільно.

І на землю кину їх
засихати, помирати,
у обіймах задушних
вік короткий доживати.

А як стануть пил та гній
мої квіти-самоцвіти,
то мене коханий мій
вже не зможе залишити.

Вже ніколи не піде
він від мене, лиш до мене
стежка кожна приведе,
у мій присадок зелений.

– Хто в моєму квітнику?
– Твої квіти, твої квіти.
– Хто в моєму квітнику?
– Мої квіти, мої квіти.

персик June 24, 2009

Прогноз погоди на завтра великодушно змінили з “extrimely hot” на “very hot”. Прикро усвідомлювати, що відчути різницю, напевне ніхто, крім термометрів, барометрів і метеорологів, не подужає.
А вчора ввечері на пляжі ми бачили викинуту на берег медузу. Вона була схожа на прибульця: розміром з кавун, з клубком коротких та довших відростків десь між стовбуром і капюшонами, із поблисками синюватого неонового світла та іскрами в щупаках. Ну, щодо останнього – я не дуже впевнена, може, я трошки перебільшую, може, і без поблисків та іскор… але їй би личило, точно кажу.
Коротше кажучи – вологість, запахи, спека, медузи, – а іншими словами, літо прийшло всерйоз і надовго. А я тим часом трошки малювала весну: це квітне персик (якщо, може, хтось не зрозуміє:)).

Фото-прототип

гоум світ гоум June 11, 2009

Да, навіть не сумнівайтесь, все правильно, перемальовувала.

што дєлать, доктор? June 10, 2009

Зізнаюсь, я часто чухаю ніс, їм солодке на ніч, загинаю сторінки в книжках, колупаюсь в зубах, коли ніхто не бачить, а ще люблю фотографувати і малювати попри те, що не надто цього вмію. Після того, як я купила коробочку акрилових фарб, остання із названих звичок взялася хутко прогресувати.

ну ійо в болото April 19, 2007

Наші з Главним Касманафтом папірці з думками для сайту й журналу, нашкрябана мною цитатка з Лао-Цзи “Верные слова не красивы, красивые слова не верны”, роздруківка вірша Кіплінга, того, шо you’ll be a man my son, оприлюднена в якості новорічного привітання, і досі висять на корковій дошці на моїй старій-старій роботі. Минуло більше року. Квітів, які я сумлінно поливала, уже нема. І облич знайомих майже теж. А папірці висять – на дошці для свіжих ідей і важливої інформації.